Музика душевної рівноваги і cпокою
КОНТРАСТИ
Яким ГОРАК
VII фестиваль сучасної музики у Львові справді схожий на мистецький марафон. Якість підібраних програм, своєрідна аура, яку випромінюють його концерти, настільки насиченим роблять кожен день фестивалю, що, направду, шкодуєш, коли не можеш відвідати бодай одної із запланованих імпрез. Те, наскільки зросла якість пропонованих “Контрастами” творів, гарно засвідчив п’ятий фестивальний концерт, що відбувся у концертному залі ім. С. Людкевича.
Напрочуд символічно складена програма концерту. Насамперед, усі твори (за винятком хіба “Арії” В. Губаренка для кларнета і струнних) створені композиторами протягом останніх двох років (2000-2001). По-друге, ці твори композиторів різних поколінь, світоглядів, стилів, творчих методів, підсвідомо об’єднувала ідея спокою, душевної рівноваги, уникання гострих конфліктів і різких звучань, тяжіння не до живого і межуючого авангардного музичного виразу, а навпаки – до стильової ретроспекції (наприклад, до принципу барокового концертування у Concerto grosso З. Алмаші, до гармонічної витонченості і мініатюрності у “Гімн – 2001” для струнного оркестру В. Сильвестрова, чи у симфонієті А corda для альта і струнного оркестру (соліст Дмитро Гаврилець).
Такий дивний збіг змусив замислитися, чи не символічно, що з початком нового тисячоліття у творчості таких різних композиторів все ж домінує ідея навернення до спокою і гармонії. Можливо саме тому, у низці творів з’являвся хорал, як найчистіший і найпіднесеніший вияв тої ідеї (у творах В. Камінського “Репетиція оркестру” чи в названих творах Г. Гаврилець та В. Сильвестрова).
Різноманітними, своєрідними і цікавими були спроби вирішення цієї ідеї. В. Камінський у згаданому творі з гумором “озвучує” репетиції свого-таки твору (Te Deum), показуючи, як поволі, з безладних звуків налагодження окремих інструментів, зринає, вибудовується потужний хорал – молитва.
Заворожують оркестровим живописом, витонченістю оркестрових та гармонічних барв “Три одкровення” О. Левковича. З бартоківською послідовністю та логічністю вибудовано твір Ганни Гаврилець A corda (дослівно – “одна струна”), де вся драматургія розгортається зі звучання камертону, тієї однієї струни, а, відтак, знову до неї повертається і, у ній сфокусувавшись, завершується. Співставити чистоту і прозорість звучання а la вівальдівських концертів з дисонантністю звучань, до яких дійшла сучасна музична культура – ідея цікаво і творчо застосована Золтаном Алмаші. У творі цього талановитого аспіранта Київської музичної академії відчувається добротна школа його вчителя – знаного композитора Євгена Станковича – а також добра обізнаність з творами такого жанру у Альфреда Шнітке. Крізь призму сучасної музичної мови В. Губаренко переосмислив традиційний жанр арії (солістом виступив кларнетист Віталій Альфавицький). Шостий камерний концерт В. Загорцева для флейти, скрипки, фортепіано та струнного оркестру – солісти: Б. Стемашенко (флейта), Д. Таванець (фортепіано), О. Володін (скрипка) – поступово і переконливо проводить від емоційного збудження до заспокоєння і врівноваження.
Окремої уваги заслуговують твори Є. Оркіна та С. Крутікова для гобоя соло (це, між іншим, рідко вживається). У виконанні Богдана Галасюка твори прозвучали, певною мірою, екзотично, однак не завжди зрозумілою видавалася пов’язаність музики з назвою твору. Так, поданий у програмі твір С. Крутікова “Три янголи для гобоя соло в церковній акустиці”. Церковна акустика, передбачена у заголовку, сприяла б іншому фонічному звучанню, а, можливо, й більшому ефекту – а при виконанні у філармонічному залі того ефекту отримати не вдавалося. Крім того, треба було би хіба дуже напружити уяву, аби відчути у цій музиці пов’язаність з образами ангелів.
Проте “шпилькою” концерту, його достойним пуантом, став, виконаний оркестром понад програму, твір Р. Вагнера – В. Сильвестрова “Постлюдія”. Романтичні алюзії тут очевидні (тема кохання з вагнерівської опери “Трістан і Ізольда” з характерним, так званим, трістанівським акордом) і проведені В. Сильвестровим лаконічно, високо артистично, з гумором. Якщо Р. Вагнер своєю оперою спричинився до кризи гармонічного мислення романтичної доби і завдав клопоту майбутнім музикознавцям цим трістанівським акордом, то В. Сильвестров, навпаки, у вагнерівських гармоніях бачить вихід і шлях утечі від різких гармонічних звучань сучасності і, скориставшись з вагнерівського відкриття, подав публіці мистецьки вишуканий дарунок.
Великою мірою, якості і ефективності передачі авторських концепцій сприяло і виконання. У Національному Ансамблі Солістів “Київська камерата” під диригентурою Валерія Матюхіна та при ретельно дібраних солістах, твори було донесено до слухача переважно якісно (якщо не брати до уваги очевидну фальш групи солістів при виконанні твору З. Алмаші). Також сприяла успіху і присутність У залі авторів виконуваних творів – В. Камінського, О. Левковича, В. Сильвестрова, З. Алмаші. Без перебільшень, концерт став, свого роду, бальзамом для душі і залишив щонайприємніші враження. Колись Сенека вважав, що душевний спокій, рівновага І радість духу є ідеалом емоційного стану людини, і цього ідеалу здатні сягнути лише мудреці. Той великий заряд душевного заспокоєння, який отримали від почутої музики усі присутні в залі, був спроможний ввести їх у той ідеальний стан і, хоч на мить, дати їм можливість стати тими високодуховними мудрецями.
|
|
