Алла Бабенко: як зробити сучасним давно забуте
ПРЕМ'ЄРА
Світлана РУДЄВА
Цього вікенду в театрі ім. М. Заньковецької давали прем’єру – виставу за п’єсою Андрія Макайонка “Затюканий апостол”.
Режисер-постановник – н. а. України Алла Бабенко Художник-постановник – з. д. м. України Людмила Боярська У ролях: Альбіна Сотникова, з. а. України Любов Боровська (Галина Давидова), з. а. України Ярослав Мука (Вадим Яковенко), н. а. України Борис Мірус (з. а. України Юрій Брилинський).
Цю п’єсу білоруський драматург Андрій Макайонок написав більше, ніж 30 років тому. І за цей час багато режисерів різних театрів бралося за її постановку. Але чи не вперше “Затюканого апостола” поставила саме Алла Бабенко. На початку 70-х років, будучи випускницею театрального інституту, вона обрала цей драматургійний твір для своєї дипломної роботи. З того часу спливло багато води. Змінилося наше життя, державний устрій, врешті, наше сприйняття світу. А п’єса, завдяки непомітній режисерській “ретуші”, продовжує звучати зі сцени шлягером часу, примушуючи зал раз по раз вибухати оплесками.
Важко одним реченням переповісти, про що ця вистава. У “Затюканому апостолі” піднімається багато вічних тем. Це і конфлікт батьків та дітей, і стосунки між чоловіком та жінкою, та загалом моральне зубожіння людини урбаністичної, яка звикла жити у брехні. А епіцентром цього вічно конфліктуючого всесвіту є маленьке, “затюкане” проблемами дорослих та “нашпиговане” філософсько-політологічними термінами, дівчисько. Вона є достойним дитям свого часу, і тому, заради мрії стати президентом, готова на все. Принаймні, зі своїх батьків вона плете мотузки і робить їх моральними рабами, застосовуючи ті ж брудні методи, що й наші політики під час передвиборної гонитви.
Альбіна Сотникова, у ролі цього непосидющого “дзиглика”, – просто чудова. Для затятих львівських театралів, які звикли бачити цю актрису в образах витончено гарних і млосних жінок (“Мадам Боварі”, “Мачуха”, “Дядя Ваня” та ін. ), її нове амплуа буде відкриттям. Настільки незвично бачити Альбіну на сцені безупинно рухливою та “збитошною”. Тому й не дивно, що з усіх виконавців ролей (які протягом трьох прем’єрних вечорів, до речі, мінялися) саме вона привертає увагу.
Заради справедливості треба зазначити, що на плечі Альбіни Сотникової ліг тягар “двох у одній” ролей. На відміну від п’єси А. Макайонка, в якій фігурує двоє дітей, у виставі обидва персонажі об’єднані в один. І хоч зробити такий режисерський крок Аллу Бабенко примусили об’єктивні обставини (актриса, що мала грати роль другої дитини, незабаром сама стане мамою), його не можна назвати невдалим. З одного боку, зменшилася кількість персонажів на сцені. Та й для сьогодення більш характерною є сім’я саме з однією (не більше) дитиною. З іншого – перенесення братинсько-сестринського конфлікту всередину одного персонажа робить образ “маленького чортеняти” більш гротесковим, що, таким чином, підсилює вплив на глядача.
Але повернімось до розкриття таємниці “сучасності” цієї вистави. Безперечно, кожна репліка звучить у ній так, ніби тільки вчора вийшла з-під пера досвідченого публіциста. Навіть останні події в Америці та боротьба з тероризмом знайшли у “Затюканому апостолі” своє відображення. Куди ще сучасніше!.. Та для Алли Бабенко цього здалося замало. Вона вирішила непомітно “вплести” у текст п’єси рядки з Шекспірового “Гамлета”. Не надто заангажований глядач на це, можливо, не звернув уваги. Але більш освічена публіка змогла прочитати у такому режисерському ході натяк на “вічність”. Сьогодні, й справді, не відбувається нічого такого, про що б нам не розповіло минуле. Бо причиною усіх проблем у світі є людина. А її внутрішній конфлікт з плином часу, як це не дивно, не міняється.
Можливо, саме тому “ремонт” (читай – безлад) у нашій державі, як й у помешканні персонажів вистави, надто затягнувся. Ми, як і ті батьки, зайнялися кожен собою, забувши про наведення ладу в спільній хаті. А наших дітей виховує вулиця та телевізор. З часом нам все важче з ними порозумітися. І ми радіємо, коли раптом їх “дзиглики” ламаються і вони стають слухняними. Але у фіналі вистави від появи на сцені слухняно-ввічливого робота замість непосидючого дівчиська стає сумно, спустошено, як після втрати чогось дуже дорогого...
|
|
