п'ємонт демократії
ДЕНІЩУК
Ми щиро переконані, що Львів є п’ємонтом демократії. У цю тезу щиро вірить більшість жителів міста. Тут народився ще тодішній Народний рух, звідси починав Чорновіл, тут львівські студенти робили революцію на граніті. А ще раніше було Магдебурзьке право. Львів’яни – чи то політичні діячі, а чи пересічні мешканці – б’ють себе в груди: “Львів - колиска демократії. Ми якнайкраще втілюємо концепцію громадянського суспільства та демократичної влади.”
Спостереження за тим, як ця демократія реалізується у діях нашої місцевої влади, навіюють певні сумніви. Здавалося б, все просто. Міська громада обирає депутатів і делегує їм своє право розпоряджатися майном міста, вирішувати наші спільні проблеми. Та ж громада обирає міського голову, котрий представляє її інтереси і втілює у життя ті рішення, котрі приймають представники громади. Для цього у нього є виконком – люди, котрі працюють за гроші платників податків, тобто нас з вами, і повинні вирішувати наші проблеми. Вони ж працюють для нас, чи не так?
На практиці все виглядає інакше. Скажімо, міський голова, виявляючи турботу про молоде покоління та розвиток футболу, підписує протокол зборів засновників ЗАТ “Клуб професійного футболу “Карпати” і пропонує обранцям львівської громади проявити і свою любов до футболу. Такий вияв мав би коштувати всього-на-всього два стадіони та два готелі. Натомість міська рада отримає аж двадцять п’ять відсотків акцій у новоутвореному ЗАТ і стане партнером осіб, які наполегливо зберігають інкогніто. Мовляв, одружуйтеся хлопці. А з ким, і про посаг ми вам потім, можливо, розкажемо.
Один із основних критеріїв демократії – прозорість влади – порушується на першому ж ліпшому засідання міської ради. Мова навіть не йде про інформованість пересічних мешканців нашого міста.
Що про це говорити, коли навіть деякі міські депутати, за їхніми ж словами, не можуть отримати бодай мінімальної інформації?
Дивує, що міський голова вдруге виносить питання про футбольний клуб на сесію у тій самій редакції, котру депутати відхилили минулого разу. Нагадує методику поганого студента: не здав першого разу – здам наступного. Чому головуючий на засіданні секретар міської ради не хоче чи не може зачитати той же протокол зборів засновників?
Звичайно, можна апелювати до турботи про футбол чи спорт загалом. Але чому ж тоді керівник юридичного відділу, доповідаючи це питання на сесії, не може відповісти на просте запитання, на кшталт, скільки дітей буде займатися спортом при сприянні даного ЗАТ, і як будуть розвиватися спортивні товариства чи ДЮСШ?
У нас демократія. Тільки за умов львівської демократії ресторан, який належить місту, можна здати в оренду аж за 463 гривень. Місячно.
Звичайно, ми можемо говорити про що завгодно і скільки завгодно. Тільки от коли тимчасова депутатська комісія з контролю за діяльністю МКП “Львівводоканал” своєю роботу поставила всіх з ніг на голову, про водопостачання заговорили і виявилось, що проблема не тільки в тому, що не платять мешканці, а й у менеджменті, у стосунках між керівництвом підприємства і виконавчими органами.
Такий розрекламований кредит Світового Банку, як стало відомо, також палка з двома кінцями. Після цього виявилося, що демократія не надто вигідна. Тепер цю комісію очолив голова “Львівтеплокомуненерго” Ігор Марчак. Людина, без сумніву, компетентна і поважна... Але ж він сам визнає, що може мати цілком суб’єктивну, упереджену думку, підпорядковуючись водночас міському голові. Що буде виносити ця людина на “суд народний”?
Мимохідь складається враження, що паростки демократії, які виникають тут, у Львові, не вигідні нинішній владі. Зрештою, це і не дуже шкодить владі – адже більшість міських депутатів є водночас працівниками міськвиконкому. Тобто, вони виконують рішення, котрі самі приймають, самі ж себе контролюють і не дуже поспішають звітуватись перед громадськістю.
А роль пересічних львів’ян звелася до того, аби раз у чотири роки прийти на вибори, проголосувати так, як потрібно, і наступні чотири роки мовчати.
До речі, у Львові є вулиця імені Джорджа Вашингтона, якого так кликав на Україну Шевченко. І що з того?
Олександр ДЕНІЩУК
|
|
