Метаморфоза фотографії
СВІТЛИНИ
Олег ВВЕДЕНСЬКИЙ
Продовжуючи свій традиційний пошук нових нетрадиційних шляхів розвитку мистецтва, КМЦ “Дзиґа” широко відчинив свої двері для прикметної виставки “Реєстрація та креація” художників із Кракова, об’єднаних у секції “Фотографія – нові мас-медіа” Спілки польських художників. Виставку організовано за сприяння Генерального консульства Польщі у Львові та Польського інституту в Києві.
Фотографію винайшов французький художник Дагер – і першими оцінили її можливості саме художники. Завдяки стрімкому розвитку нових технологій фотографія, спершу заявивши про себе як спосіб документування, звичайної фіксації дійсності, у ХХ ст. тріумфальним маршем пройшла цілим світом як новий вид Мистецтва. Упродовж 150-річного шляху фотографії її взаємини з традиційними пластичними мистецтвами були далеко не безхмарними. Їхня взаємодія була завжди значною, але не однозначною.
Художники широко послуговувалися фотографією як безправною служницею: нотатник, сурогат натури, композиційна підказка тощо. На складному шляху свого перетворення з документа фіксації у Мистецтво фотографія намагалася стати “картиною”, і не лише стати, а й навіть заступити живописне полотно, перенести картинний простір у фотографію. Причому в талановитих фотографів завжди були авторські амбіції називатися “художником”, тобто стати з фіксатора магом. Звідси у сучасній лексиці з’явився гібридний сурогат – “фотограф-художник”.
Виставка в “Дзизі” насамперед нагадує, що мистецьке життя Львова має й власну вельми цікаву історію взаємин фотографії з образотворчим мистецтвом. Одним із засновників та ініціатором створення у 1891 р. “Клубу аматорів мистецтва фотографії” у Львові був відомий скульптор Тадеуш Баронч. Перші збори членів клубу відбулися у його майстерні. Дуже активно (і багато: є тисячі світлин) захоплювалися фотографією наші метри живопису – Іван Труш, Роман Сельський, Роман Турин. Проте для них фотографія була радше допоміжним матеріалом або й побічним захопленням.
Межа 20-х і 30-х років ХХ ст. дала визначний приклад успішного творчого симбіозу фотографії й традиційних пластичних мистецтв у працях членів об’єднання “Артес”. На виставках групи сюрреалістичні фотоколажі Маргарити Сельської й Олександра Кшивоблоцького були рівноправними експонатами поряд із графікою та живописом, несли дух нового мистецтва, становили авангард пластичних ідей. До речі, фотограф О. Кшивоблоцький, автор блискучої серії антивоєнних колажів, що обійшла виставкові зали багатьох європейських країн, був ідеологом та співорганізатором (автором програми і статуту) об’єднання “Артес”. Однак це вже глибока історія. У наші дні всі львівські музеї та галереї регулярно надають свої зали для фотовиставок, причому протягом року їх кількість сягає кількох десятків, та лише одиниці стають артефактом. Так, цікавими були виставки в галереї “Ґердан” Лесі Квик та Василя Косіва, а також фотоколажі на персональній виставці Романа Барана. Однак поки що це радше несміливі спроби використання художником фотографії як творчого інструмента.
Виставка ж краківських художників надає прекрасну можливість ознайомлення з численними варіативними комбінаціями фотографій традиційних пластичних технік. Один з авторів виставки – Павел Хавінський – у програмній передмові до каталогу так пояснює, коли саме фотографія стає мистецтвом: “Тоді, коли фотоапарат бере до рук художник, усвідомлюючи, що має з ним зробити і для чого йому потрібна фотографія. І до того ж він мусить бути справді художником, а не тільки вправним оператором техніки. Мистецтво не виникає внаслідок правильного користування ремеслом, хоча, з іншого боку, ремесло є необхідною умовою для започаткування мистецтва. Фотографія може, але не мусить бути мистецтвом, і діє тут той же механізм, що й у випадку живопису, скульптури чи графіки”.
Новизна і широка видова різноманітність фотопластичних робіт дали змогу знову зблиснути фантазії й таланту дизайнера експозиції Влодка Кауфмана, який створив незабутню ауру виставки. У багатьох експозиціях він стає творцем, експериментатором та активним співавтором виставок. По суті, його експозиції – це новий візуальний факт, що є самодостатнім твором мистецтва; вони змушують глядача до реакції, до почуттів, до порозуміння з художником, сприйняття мови нових мас-медіа. У “Дзизі” фотографії видираються з долівки по кам’яній кладці основ склепінь, прагнучи тривимірного простору, в’ються стрічкою Мебіуса попід стелею, калейдоскопічно мерехтять на екранах телевізорів.
Виставка краківської групи демонструє ще одну грань фотографії, де вона є інструментом творчості. Це примушує нас подивитися на дійсність, яка нас оточує, очима митця. Візуальні образи творів тяжіють переважно до двох напрямків. Перший – це традиційний фотоарт, з чітко зрівноваженою композицією, в якій структура, фактура і тема представленого
стають єдиним цілим. Це артистичний, рафінований естетизм найбільш повсякденних речей, на які дуже часто не звертаєш уваги, – покришка люка, мушля на піску, плетиво дроту, брижі води, обриси хмари, кам’яні мури. Усе це зберігає світло-тональний мінімалізм серії “Лекції геометрії” Яна Буйновського та “Хмар” Гжегожа Глазіка, ліричний драматизм “Дитячого портрета” Збігнєва Бєлявки, вразливо вишуканий естетизм колекції каналізаційних люків у серіях “Кореспонденція” професора Інституту пластики в Ченстохові Гжегожа Бажанкевича. Інший напрямок – це синтетизм візуального зображення, в якому образ будується з двох елементів. Один із них – відтворена фотографія, другий – те, що втручається у фотографічний простір: геометрична фігура, силует, графіка, інша світлина.
Фотошар стає увідним в образотворчу тканину матеріалом. Після переусвідомлення образу фотографія стає знаком, знаковою системою, і цим можна вільно маніпулювати, відтворюючи у нових структурних співвідношеннях, метафоричному контексті, побудованому уявою митця. Ці переходи форм образотворчого мистецтва через фотографію і фотографії через образотворче мистецтво, утворюють якісно нове сприйняття. Щоб це усвідомити, досить уважно придивитися до “Повернення малюнку” Божени Бужим-Хавінської та твору Богдана Ахімеску, в якому чоловіча фігура буквально “розчиняється” у природній аурі.
|
|
