Франко і "Дракон"
ОБРАЗ
Тарас РІЗУН
|
Не хочеться вкотре починати розмову про те, як у Львові вирішуються питання, пов’язані з архітектурним образом нашого міста. Мабуть, усім уже набридли публікації про повну недієздатність державного контролю й нагляду за різноманітними архітектурно-будівельними роботами, які проводяться у місті. Набридли, бо нічого не змінюють, не впливають на загальний стан справ у цій сфері, не призупиняють потоку антимистецьких, чужих духові й стилеві Львова архітектурно-будівельних витворів. Однак дійсність змушує повертатися до цієї теми знову і знову.
Цього разу мою увагу привернула вивіска ресторану “Китайський дракон”, який віднедавна розмістився у будинку № 14 по вул. Генерала Чупринки. Те, як власники цього закладу обклали внизу фасад будинку мармуровими плитами, які роблять кам’яницю схожою на мавзолей чи станцію метро і разюче контрастують із рештою дому, – ще півбіди. Але чому й хто дозволив зробити китайський ресторан під назвою “Дракон” саме в будинку, у якому з 1895 до 1902 р. жив і творив Іван Франко.
На будинку не можна не помітити меморіальної таблиці, що сповіщає про це всіх тих, хто вміє читати. Невже важко було знайти інше приміщення, невже нікого з владців не разить цей червоно-жовто-чорний “Дракон”, що сягає мало не до підборіддя поетового барельєфа.
Часто ходиш містом і, поспішаючи, не звертаєш уваги на те, як систематично (немов хтось це спланував) нищиться його неповторний архітектурний образ. А часом, як зупинишся і глянеш, то аж завмреш від того, що побачиш: вивіски над магазинами й установами цілковито не пасують до будівель, у яких вони знаходяться, архітектурно-мистецьке вирішення меморіальних таблиць теж часто ріже око; вигляд площ, вулиць, скверів рідко коли схожий на те, що можна побачити, хоча б, у Польщі. Завжди їм чогось бракує (іноді це лише штрих, деталь, як-от, лавочка, ліхтар), бо є щось не викінчене, не довершене. І не зрозуміло, чому в нас так діється, адже достатньо подивитися, як поводяться зі своїм архітектурним багатством ті ж поляки, скопіювати це (якщо в самих бракує смаку й культури), і місто буде виглядати зовсім інакше. Адже архітектурні ансамблі міста, здебільшого, самі підказують, як і чим їх довершити, удосконалити. Та ні, в нас усе робиться навпаки – так як з І. Франком, до якого причепили “Дракона”. А можна ж було зробити в будинку, де мешкав і творив письменник свій знаменитий “Мій Ізмарагд”, кав’ярню під назвою, яка б нагадувала про І. Франка (наприклад, “На Крижовій”: вул. Ген. Чупринки за часів І. Франка називалася Крижовою), пов’язувала це місце невидимими, але відчутними нитками з минулим. Відповідно до духу того часу мало б бути й оформлення та вивіска. Така кав’ярня була би ще одною прикрасою нашого міста й підкреслювала б значення будинку, в якому б містилася. Але, на жаль, у нас усе діється інакше.
Цікаво було б побачити (якби хтось зняв такий документальний фільм) процес прийняття рішення про відкриття у згаданому будинку ресторану “Дракон” від початку до кінця з усіма деталями й запитати тих, хто брав у цьому участь, чому вони настільки байдужі до того, що в інших народів називається національним надбанням, гордістю, пам’яттю, чому їм байдуже, як виглядатиме наше місто. Можливо, вислухавши їх, вдалося б зрозуміти, чому архітектурне обличчя Львова дуже далеке від ідеалу і навіть не прямує до нього, а швидше іде у протилежному напрямку.
|
|
