Передвиборні пристрасті
Версії, плани та дії головних учасників парламентських виборів
ПОЛІТИКА
Кость БОНДАРЕНКО
Чим ближче до виборів, тим більше нагнітаються пристрасті у політичному середовищі. Минулий тиждень приніс кілька несподіванок. Насамперед, просочилася інформація про те, що президент вирішив заборонити міністрам і взагалі представникам виконавчої влади (у тому числі й губернаторам) іти на вибори.
Нема, мовляв, чого дурницями бавитися. Нехай працюють... Тим більше, що президент дуже хоче, аби губернатори та міністри продемонстрували особисту лояльність до президента, адже депутатський мандат до певної міри розв’язує їм руки, а робота у виконавчій системі максимально узалежнює від президента. Кажуть, що дехто з міністрів (у тому числі й міністр транспорту Валерій Пустовойтенко) не надто втішений такою перспективою. Вони збираються написати заяви про довгострокову відпустку на час виборів, що, знову ж таки, слабо узгоджується з діючим законодавством, оскільки відпустку можуть надати лише на 45 днів. Тож невдовзі ми можемо або ж недорахуватися кількох міністрів, або політична передвиборна арена буде звільнена від кількох доволі сильних гравців.
Між тим у президентському оточенні також почали приглядатися до виборів. Особливо ласим шматочком виявилася Партія регіонів, яка невдовзі може перетворитися на таке собі “яблуко чвар”. Микола Азаров, лідер партії, постав перед дилемою: чи залишатися й далі головою партії, чи очолювати Податкову адміністрацію? Для Банкової було би найкраще, якби Азаров залишився лідером ПРУ, а посаду Голови ДПА отримав ще один прихильник партії, донецький губернатор Віктор Янукович. Такий сценарій прогнозувався. При цьому наступні кроки Банкової теж можна було передбачити. На місце Януковича було би поставлено Юрія Кравченка, екс-міністра внутрішніх справ, який є близьким приятелем Володимира Литвина. Таким чином у Партії регіонів було би відібрано “донецький” ресурс (або принаймні суттєво його зменшено), а натомість їй було б запропоновано ресурс податковий. Далі Литвин добився би відходу від Партії регіонів її “найслабшої ланки” – групи “Солідарність” на чолі з Петром Порошенком і входження цієї групи до блоку “Наша Україна” (чи варто нагадувати, що Порошенко вже бере участь у переговорах з Ющенком і може ще привести з собою профспілки Олександра Стояна, які блокуються з українським “шоколадним бароном”?). Тим більше, що Порошенко здавна розглядався як креатура Литвина, і лише послаблення позиції Литвина призвело до того, що Порошенко був майже цілком поглинутий донеччанами наприкінці минулого року. Тепер Литвин має шанс “витягнути” Порошенка і спрямувати його у потрібне русло.
Слідом за Порошенком у таборі Ющенка може з’явитися і сам Литвин. Хто сказав, що це неможливо?
Націонал-демократи, які погрожують виходом з блоку у разі втілення такого сценарію? Один до двадцяти, що Ющенко від такої пропозиції не відмовиться. Тим більше, що Литвин може стати не лише гарантом отримання блоком адміністративного ресурсу, не лише посередником між Гарантом Конституції та політиками з блоку “Наша Україна”, а й серйозним мозковим центром. Очевидно, Литвин розраховує у блоці посісти лідируючі позиції (перша десятка списку), відштовхнути на другі ролі Івана Плюща й самому стати “сірим кардиналом” при Ющенкові (залишаючись таким же й при Кучмі), а згодом вдало стартувати з плечей Ющенка на президентських виборах 2004 року.
А що ж націонал-демократи? Вони продовжують ділитися й об’єднуватися. Рух знову перебуває на грані розколу. Сергій Конєв, якого Геннадій Удовенко пообіцяв звільнити з посади керівника секретаріату, їздить по регіонах і шукає серед рухівської еліти своїх однодумців. Позиція Конєва є простою і зрозумілою: не можна допускати входження Руху в блок Ющенка, оскільки при цьому втрачається бренд “Рух”, за який електорат готовий голосувати. Дійсно, на Сході України, а особливо в сільській місцевості, зберігся такий собі поділ на “чорних” і “білих”, тобто на “рухівців” і “комуністів”. При цьому під “комуністами” розуміють не лише членів КПУ і лівих, а й усіх, хто підтримує діючу владу, а під “рухівцями” – широкий спектр націонал-демократів, правих та опозицію. Тому цей бренд використовуватиме ще одна політична сила – “Народний рух України за єдність” Богдана Бойка. Це чудово розуміє Конєв, який, очевидно, після своєї відставки з поста голови секретаріату Руху дрейфуватиме в бік Богдана Бойка. Не виключено, що частина удовенківського Руху піде за Конєвим на об’єднання з “НРУ за єдність” і на формування спільного передвиборного списку. До речі, проект цього списку Конєв представив у вівторок у Дніпропетровську: відомо, що у переліку є 37 прізвищ (головним чином – регіональних лідерів), з яких лише 3 є діючими народними депутатами, а очолює список Геннадій Удовенко. Цікаво, що у 1949 році аналогічно розколювали ОУН бандерівці, коли, заявляючи про свій вихід з організації, вони висунули пропозицію: чекаємо від полковника Андрія Мельника, що він і надалі очолюватиме нашу боротьбу. Мельник же, як відомо, не погодився...
Відбувається і радикалізація середовища ПРП. Те, що на Львівській обласній звітно-виборчій конференції не вдалося змістити нинішнього голову Тараса Стецьківа (попри активну роботу “фронди” серед районних осередків та байдужо-нейтральну, воістину “пілатівську” позицію Віктора Пинзеника), є свідченням посилення радикального крила організації. А аналіз складу президії конференції дає підстави говорити про те, що в партії, яка, на думку Тараса Чорновола, страждає “зоряною хворобою” та всуціль складається із “політичних зірок” (що, зрештою, робить саме партійне середовище максимально нестабільним), намітилося певне ядро Філенко – Стецьків – Чорновіл – Коліушко, до якого може пристати Володимир Яворівський. Раніше у партії бракувало такого ядра: кожен політик у ПРП творив своє окреме середовище. Тобто в партії намітилися позитивні тенденції, намітилася нова лінія, широка партійна дискусія. Після ймовірного послаблення Руху позиції ПРП у блоці Ющенка мають шанс стати домінуючими. Знову ж таки – якщо не втрутиться Литвин.
Малозрозумілими є дії олігархів та квазіолігархів. Лише уривками долинає інформація про діяльність російських іміджмейкерів – панів Островського, Щедровицького та Павловського, про створення на руїнах ТУНДРи (чи то пак “За єдину Україну” – блоку “Трудової України”-НДП-Партії регіонів-Аграрної партії) двох нових блоків – НЛО (“Нове ліберальне об’єднання”) Валерія Хорошковського – Інни Богословської та “Наша сила” Віктора Пінчука. До речі, свідченням того, що в цьому середовищі не все гаразд, є тональність останнього номера “Киевского телеграфа”, контрольованого однопартійцем Пінчука, Андрієм Деркачем. З’явилася інформація про те, що в одній команді йтимуть такі політики, як Володимир Горбулін, Едуард Гурвіц та Дмитро Корчинський.
Корчинського і Гурвіца протягом останнього часу часто можна побачити разом: вони мило спілкуються, прогулюючись у скверику поблизу Верховної Ради. Горбуліну ж запропоновано перше місце в списку “Демократичного Союзу”. Невже Волков піде на вибори поруч із Корчинським? Хоча дивуватися нема чому. Ніхто ж не здивувався інформації про те, що Піховшек ітиме п’ятим номером в списку СДПУ(о)...
Одним словом, ситуація поступово починає набувати динамізму. Бійці втомилися від позиційних боїв і виходять з окопів.
|
|
