Покажи мені кохання
Стрічка Патріса Шеро "Інтим"
ДОБРЕ КІНО
Петро ВОРОПАЙ
|
Коло тем будь-яких сюжетних творів світового мистецтва вкрай вузьке – це помітив ще Борхес. І центральною темою протягом останніх тисячоліть (таким чином, протягом всього існування кінематографу) було кохання.
Та сама тема одержує нові нюанси, розвивається в тому або іншому напрямку, задаючи вектор... для чого завгодно: для літератури, музики, кіно. За подібною динамікою цікаво спостерігати саме в розвитку. Так, торік три центральних фільми, присвячені темі кохання, були на диво цнотливими – особливо дивно, з огляду на їхніх постановників. Відверто викличні стрічки Вонга не перешкодили йому поставити орнаментальну, суто образотворчу стрічку “Любовний настрій”, із якогї він навмисне вирізав усі відверті сцени. Нагіса Осіма, відомий як режисер скандальної “Імперії пристрасті”, навпаки, у “Табу” звернувся до гомосексуального кохання, показавши його чистим, як сльоза самурая. Ларс фон Трієр завершив свою трилогію про кохання, у першій частині якої героїня рятувала чоловіка, віддаючись чужим, а в другу була вмонтована порно-сцена, “Танцюючою в темноті”, героїня якої здатна любити лише платонічно.
Цього року все навпаки. Два центральних фільми, присвячених темі кохання, стали скандалами через відверті сцени: “Інтим” Патріса Шеро в Берліні, “Піаністка” Міхаеля Ганеке в Каннах. Обидва фільми під час фестивальних показів викликали ворожу реакцію критики – і обидва були відзначені жюрі як епохальні: “Інтим” одержав Золотого Ведмедя як кращий фільм, а “Піаністка” – три нагороди, Гран-Прі, Пальму за чоловічу роль Бенуа Мажимелю і Пальму за жіночу роль Ізабель Юппер. І в “Інтимі”, і в “Піаністці” мова йде про нездійсненність кохання. “Піаністку”, дія якої відбувається у Відні, австрієць Ганеке зняв французькою мовою і з французькими акторами. “Інтим” француз Шеро знімав англійською мовою в Лондоні.
На чужині
Відстороненість від місця дії – навмисна, концептуальна – допомогла Патрісу Шеро створити твір, що виходить на серйозний рівень узагальнення.
Інша деталь: виконавиця головної ролі Керрі Фокс – акторка не британська, як більшість зайнятих у фільмі, а новозеландська. І саме в роботі з нею режисера чекав найбільший успіх: звідси і приз Фокс як кращій акторці в Берліні; наївним було б вважати ще одного Ведмедя простою винагородою за відвагу, із якою вона займається на екрані сексом. Шеро не раз експериментував із чужинцями або ставив себе в положення чужинця (ким ще може бути режисер кінця ХХ століття, що знімає фільм про Варфоломіївську ніч?), що давало йому додатковий ґрунт для натхнення. Так, однією із найвдаліших знахідок у “Королеві Марго” став вибір у якості композитора серба Горана Бреговича, що доти працював тільки з Еміром Кустуріцею.
Близькість
Герої фільму – чужі, як для глядача, який знайомиться з ними поступово, так і один для одного. За моделлю, заданою з першої сцени фільму, вони зустрічаються раз на тиждень, щоб кохатися. Вони не знають імен один одного. Завдяки цьому в першій половині “Інтиму” Шеро дозволяє собі сконцентруватися на зображенні, не думати про діалоги. Втім, розмаїтністю фільм здивувати не може: режисер використовує ту саму “живу” спонтанну камеру, що нагадує про черговий прийом “Догми”, слідкуючи за своїми нечисленними персонажами. Глядач, поставлений Шеро у вузькі рамки, змушений спостерігати за героями, нічого про них не знаючи.
Втім, для цього глядач і йде в кінотеатр на “Інтим”: фільм розрекламований, насамперед, як скандальна еротична драма. Ті, хто на це повівся, розчаровуються. Еротика “Інтиму” нічим не схожа на порнофільми. Герої схожі на звичайних чоловіка і жінку середнього віку – десь складка, десь шкіра не надто гладка. Інтимні частини тіл Шеро не ховає, але і не концентрує на них увагу.
Фільм варто було б назвати просто “Близькість”. Оскільки фільм Патріса Шеро розповідає саме про близькість у всіх можливих її формах: від суто тілесної – до внутрішньої, більш глибокої. От, по суті, і вся історія.
Клер і Джей представляють два різних ставлення людини до близькості. Джей не здатний зблизитися з іншими. Клер, навпаки, зациклена на взаємодії з іншими. Вона любить чоловіка, таксиста за професією і філософа за покликанням, і не хоче його покидати. Так само природно для неї “хотіти бути з чоловіком”, тому вона приходить до Джея по середах. Однак у результаті амплуа плутаються. Усе валиться.
Фінал
“Інтим” дуже гарний у перших епізодах – майже близький до досконалості; потім настає період непевності; а потім – те, що перетворює “Інтим” на фільм майже епохальний: яскравий фінал.
Жан-Люк Годар, знімаючи свій останній фільм “Похвальне слово любові”, пояснював свій задум: показати кілька етапів кохання на прикладі декількох пар. Це в Годара, скажемо відверто, не вийшло – задум залишився задумом. Його втілив, хоча лише частково, Патріс Шеро. Частково, оскільки у фільмі показана тільки одна вікова категорія – так званий “середній вік” – і етапи перемішані. Спочатку йде тілесна близькість, уже за нею – знайомство, а потім розлука.
Подивившись “Інтим”, розумієш, що останнє – теж етап історії кохання – і майже неминучий. Ця стрічка – не історія персонажів: вони недостатньо виразні. Клер і Джей – просто герої певної історії кохання.
Головна помилка, що може бути допущена у ставленні до “Інтиму”, – уявлення його як притчі. Ніякої моралі і навіть натяку на неї тут немає. Є кохання – тілесна близькість, а є любов – любов до чоловіка, або до дружини. Вони не збігаються, і це сумно. Є близькість, що досягається без слів, а є близькість, виникнути якій не допоможуть навіть слова. Є слова і рухи, що допомагають народитися любові і її зруйнувати. І у фіналі є крапка, оскільки, щоб стати історією, історія повинна завершитися. Кожний залишається при своєму. Можна сприймати це як трагедію. А можна – як хепі-енд. Помилки не буде. Просто Патріс Шеро показав нам кохання.
|
|
