І бракувало тільки Баха...
КОНЦЕРТ
Ліда СТЕФАНИШИН, Перемишль
|
У Перемишлі відбулися VIII Дні ораторійно-кантатної музики. Завершальний акорд цього свята належав знаним львівським музикантам – Камерному оркестру ЛДМА ім.М.Лисенка під керівництвом Мирослава Скорика та Артура Микитки, солістам А.Ковалко, О.Громишу, А.Карп’яку. Заступник директора культурного центру в Перемишлі і незмінний керівник та натхненник “Днів ораторійної і кантатної музики”, режисер Збігнєв Хшановський, щороку намагається залучати до цих імпрез львів’ян.
Особлива атмосфера Архікатедральної базиліки Св.Яна зумовила піднесений настрій концерту, а струнка продумана концепція цілого вечора запрограмувала напрочуд успішний виступ Львівського камерного. Ще одним фактором, котрий підсилив настроєвість концерту, стало те, що із чотирьох авторів троє були присутні на виконанні своїх творів. Бракувало (як не дивно) лише Йоганна Себастьяна, натомість Андрій Нікодемович та Віктор Камінський зайняли місце в костельних лавах, а Мирослав Скорик з диригентською батутою керував оркестром протягом цілого концерту.
“Сім медитацій” Анджея Нікодемовича для флейти і камерного оркестру розпочали концерт настроєм молитовного роздуму. Цей дуже камерний твір написаний був спершу для фортепіано, а згодом отримав транскрипцію для солюючої флейти й оркестру. І виконання А. Карпяка зуміло вповні відтворити авторський задум, вміло передавши різні градації тиші, ледь помітні інтонації внутрішнього діалогу між людиною і Господом. Неприсутність Баха спричинила менший ентузіазм виконавців.
Зрештою, кантата Non sa che sia dolore (солістка – А.Ковалко, сопрано) вперше звучала в репертуарі оркестру і ще вимагала глибшого внутрішнього пережиття виконавців. Відшліфованості інтонацій не сприяла й акустика храму. Натомість, саме у ній новими барвами засяяв вже добре, здавалося б, знаний з інших сцен і виконань Te Deum Віктора Камінського. Музикантам вдалося раптом віднайти саме “те”, що так довго залишалось непрочитаним в драматичних глибинах твору.
Артур Микитка наполіг на виконанні згідно із задумом автора кількох дзвонових нот. Оскільки інші інтерпретатори волокти важкі металеві труби заради них переважно лінувалися, то цей рядок партитури часто залишався німим як скрябінівська Partias Luce. А виявляється, саме він міг дуже багато змінити в сценічному житті твору, перетворивши його, разом із несподівано, по-бетовенівськи рельєфно виконаним концертмейстером речитативом, на справжню поему богошукацтва і віднайденої Благодаті. Символічно, що від Te Deum розпочалось духовне “крещендо” цілого вечора, “Притча про дерево” з опери Скорика “Мойсей” знов зазвучала в устах О.Громиша (бас). Ще один фрагмент, котрий не лише як композитор, але й як диригент Скорик представив присутнім, був проникливий і зрозумілий без перекладу “50 псалом” із піднесеним сопрановим соло А.Ковалко. І українське “Господи помилуй”, і Panno przeczysta польською, котре лунало в завершальних Богородичних молитвах Нікодемовича,сприймалися слухачами вже на такому рівні, де сама мова відіграє щонайменше значення,і були звернені не лише до людей, але й до Чудотворної Матері Божої Яцкової – своєрідної берегині Перемишля, що за легендою походить зі Львова.
|
|
