Школа без дзвоника
АКЦІЯ
Христина ГНАТИК
Дирекція Львівської школи Марії Покрови для глухих дітей ініціювала 12 жовтня 2001 року доброчинну акцію “Слухові апарати для глухих дітей”, яка має на меті реконструкцію шкільного кабінету слухомовної роботи. Це дасть змогу підняти рівень навчання, реабілітації та інтеграції глухих дітей у чуюче середовище.
Львівська школа Марії Покрови для глухих дітей заснована 1830 року на кошти єпископа Михайла Сконгарда. Це найстаріша школа такого типу в Україні й одна з найстаріших у світі. Зараз тут навчаються понад 140 дітей, причому 80 із них проживають у школі. Діти живуть у своєму власному світі, де не має зайвого шуму... Нечуючі творять мовну меншість і навіть окрему соціокультурну одиницю, яка має співіснувати зі світом великого руху і гамору. Адаптувати таких дітей до звичного для нас побуту досить складно. 50 педагогів школи допомагають учням сприймати цей світ повноцінно. “Викладати у школі нелегко як із методологічного боку, так і з психологічного. Не всі вчителі витримують... Працювати у нас – означає віддавати себе дітям більше, ніж у звичній школі,” – каже директор школи Юрій Крамар. До речі, у школі працюють два педагоги з вадами слуху, й вони найкраще можуть порозумітися з учнями, бо перебувають в одній мовній площині.
У 90-х роках минулого століття громада Львова вже знала, що зі школи виходять добрі шевці, теслярі й навіть столярі. Нині, продовжуючи традицію, у школі діють чудово обладнані майстерні, швейні класи. Усі минулорічні випускники школи вступили до професійних закладів освіти.
Уперше в Україні у Львівській школі для глухих дітей запроваджена методика вивчення англійської мови. Київські освітянські лідери на це махають рукою зі словами: “яка там англійська мова для глухих дітей?..” А Ігор Кобель, педагог школи, щодня у чудовому комп’ютерному класі працює з учнями над іноземною.
Школа активно співпрацює з іншими такими школами в Україні та поза її межами. Нечуючі діти ніколи не зможуть почути усіх барв звуку, але з допомогою спеціальних апаратів вони зможуть навчитися відтворювати звуки, а це допоможе їм бути повноцінними учасниками суспільного життя України.
Школа без дзвоника залишається відокремленим світом, який прочиняє нам – нібито повноцінним особам – свої двері. Можливо, ми почуємо, як цей світ кличе нас: “Ми запрошуємо вас прийти до нашої школи 12 жовтня о 14 годині. З повагою, дирекція школи.”
|
|
