Волошки і сало
ПЕРЕКЛАД
Любко ПЕТРЕНКО
Породжені Україною реляції після комбінації в три ходи повертаються до неї самої вже у вигляді готової книжки, що стала перекладом із німецької. Її рідномовна назва – Kornblumen und Salo (“Волошки і сало”). Саме ці реалії нашого життя найдужче врізалися в пам’ять авторові – доктору Фолькерові Янсену, який кілька років працював в Україні. “Волошки мерехтять улітку на її розлогих родючих просторах, сало гарантує виживання в сувору зиму й у вихорах її нерідко кривавої історії”, – так намагалася пояснити цю символіку головний ініціатор як німецького, так і українського видання, дружина губернатора нашого міста-побратима Фрайбурга Марґрет Бьоме, репрезентуючи книжку на Форумі видавців.
“Холодна нині видалась зима, а у вас, в Україні, теж так холодно?” – “Що ви, у нас значне холодніше”. – “Та невже... а й справді – ви ж мешкаєте біля Сибіру”. Проілюстроване цією цитатою з розмови кельнця та львів’янина уявлення німців про Україну не свідчить про їхню велику обізнаність і зацікавлення всім, що на схід від Одеру. Чи це для них трагедія? Чи варто щось змінювати? Пані Бьоме впевнена, що так. Саме тому вона з неймовірним самозреченням працювала над невпорядкованими текстами вже покійного доктора Янсена, надаючи їм читабельного вигляду та доводячи до книжкового формату. В українському перекладі Святослава Пахолківа книжка отримала назву “Про поетичне і про прозу виживання: Зустрічі з Україною”.
Спостереження автора подаються на тлі перехідних подій, після ліквідації Радянського Союзу, саму спробу України здійснити поступ на шляху до Європи. Пан Янсен інколи намагається порівняти свої спостереження з текстами булгаківської “Білої гвардії”, адже там теж ідеться про революційні зміни. Читача ж це може спровокувати до невтішного висновку: “Невже й цього разу нам не вдасться далеко втекти від Москви?” Зрештою, на це натякає і сам автор: “Усталення кордонів – особливо з Росією – є для України з її складною історією надзвичайно дражливою темою, яка не повністю вільна від історичної сваволі”.
Бідкаючись через відсутність української мови у східних областях, автор усе ж освічується в коханні саме тому регіону, можливо, екзотичнішому для європейця: “Артерія життя – Хрещатик”, “У серці землі – Донбас”. Хоча Львів і Тернопіль описані з великою часткою ніжності, але й у них автор намагається віднайти ті елементи, які свідчать про радянське коріння соборної України. Бо як інакше сприймати екскурсію Львовом під тексти пісень саме Булата Окуджави, а найсвітлішим моментом у прогулянці сірим дощовим Тернополем стала картина в Історичному музеї з червоноармійцями на танку.
Чи сприяє загалом книжка зміцненню сподівань на “європейський шанс” України? І так, і ні. Комусь видасться, що такій державі дорога на Захід закрита, що Україна не стрибне вище за “волошки та сало”. Інший думатиме, що труднощі на шляху до Європи – лише рутинні, які з часом буде подолано. Тож кожен повинен сам прочитати й проаналізувати все написане Фолькером Янсеном, аби зробити власний висновок.
|
|
