Машини-шукачі та речі-знахідки
АВТОДИВО
Олександр РУЛЬ
|
на світлині: “А тепер натрапили на протигази”
Світлина автора
Мешканець Львова Леонід С. давно з’ясував для себе: у всьому винна машина. Саме вона має доволі дивні властивості спричиняти неординарні випадки, що переслідують мого нового знайомого, переважно коли він їде порожнім шляхом. Це не якісь там неймовірні вигадки на кшталт американських фільмів жахів про “машин-пустунів” тощо, запевняє він. У цій “незадобреній” залізній конструкції дійсно є щось надзвичайне. Та й чутки, напевно, не виникають із нічого.
П’ять разом тому їхав зі своїм колегою Тофіком З. в антикварному “Москвичі 401” – поверталися від спільних знайомих із Борислава. І раптом наїхали двома лівими колесами на якийсь не дуже твердий предмет – повіяло приємним “морським” запахом.
“Це вже не вперше”, – спокійно, натякаючи на звичність, промовив господар машини. І вже невдовзі, освітлені фарами авто, тієї нічної пори вони визбирували ящик загубленої кимось тюльки. “Ти ж бачив, на дорозі нічого не було”, – вкотре здивовано казав Леонід. “Та ні, усе-таки щось було”, – не дав себе переконати в незвичайному Тофік.
Але й нині варто їм тільки рушити в недалеку путь – чи на риболовлю, чи за грибами, як майже завжди щось потрапить під колеса: підбитий заєць, ящик крему для взуття, пакунок секонд-хенду, а одного разу навіть... ціленька пляшка шампанського. Перелік можна продовжувати. Нещодавно даішники серед білого дня змусили їх збирати на дорозі неподалік від Стрия “розсипані” ними бинти. А шлях до того... ніби... був чистим.
“Та й із зором, не подумайте, у нас усе гаразд. Нічим не зловживаємо”, – кажуть хлопці. Одного разу ввірвався Леонідові терпець. “Я її, напевно, продам. Двигун справний, пари їй не бракує.
Перед тим уві сні каже до мене моя машина: “Вставай, Леоніде, поїхали”. І от на тобі: особливі стосунки з правоохоронцями. Це вже занадто, – говорив власник залізного коня. – Вона, мабуть, насміхається наді мною”.
Може, на підтвердження, а може й ні, але одного разу вони зауважили загублену (чи навмисне залишену) пасажиром листівку: американський вояка з нахабною задоволеною усмішкою (очей з-під шолома майже не видно), обвішаний боєприпасами, у руках – готова для пострілу М-16, визирає з джунглів; у нижньому куті напис: “Твій Рембо тебе поздоровляє!” Кумедно. Це випадковість? Хто його зна. Не хотілось би самому повірити в забобони. Підстав для різноманітної містики тут немає, адже “рідними” в старого “легковика” залишилися тільки кузов і ресори, якщо вже вірити, що все аномальне полюбляє старі речі. Їхатимемо відтепер повільно, пильно стежачи за шляхом.
|
|
