Виховати громадянство...
ДИСКУСІЇ
Оксана ГЕНТОШ
Зміни в освіті запроваджують люди, а тому досягти змін без зміни самих людей неможливо.
Незаперечним фактом є те, що “совки”, виховані попередньою безбожною системою, виявили свою нездатність діяти морально в умовах свободи. Суспільство потребує чесних і відповідальних громадян (політиків – у тому числі), здатних співдіяти з іншими відкрито і морально. Таких обмаль. Свобода ставить високі вимоги до поведінки та вчинків людини, а це вимагає інших моральних якостей душі, передовсім почуття любові до людей.
Сьогодні чи не найважливіше завдання – виховати вільну і самовідповідальну особистість, для якої інтереси нації і держави будуть понад усе, особистість моральну, з почуттям національної гідності, здатну протидіяти всяким спробам поневолення, схильну творити Добро та обороняти Правду. Проте “...кайдани поневолення не так легко скидаються, вчорашні раби не можуть одразу перемінитися на вільних громадян... Для такої великої зміни потрібен не тільки час... Потрібне виховання тільки і має змогу дати нам нове громадянство...” (С.Русова, 1924).
Видається, що українські політики не переймаються потребою виховувати нове громадянство, зрештою – ми всі разом і кожен зокрема. Чи не добачаємо занепаду суспільної моралі громадян, особливо молоді? Виховання є найперше обов’язком родини. А якщо родини такі, що виховувати не здатні? Тоді цей обов’язок лягає на школу. Очевидно, що виховувати нове вільне громадянство під силу лише тому виховникові, в якого сумління є його моральним суддею, який сам є вільним і самовідповідальним, до того ж, будучи християнином, любить людину як творіння Боже. Зубожілий вчитель-виховник став заручником обставин, просто невільником, який, звісно ж, виховувати вільного громадянина не в змозі.
3 огляду на це, проблема виховання мала би постати перед суспільством як одне із найважливіших завдань. Тим часом у Національній доктрині розвитку освіти, яка вже 7 жовтня цього року буде обговорюватись на Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, вона навіть не прочитується. Творці “Національної” (в лапках, бо “національне” там і вловити не вдається) доктрини розвитку освіти”, звичайно, не знайшли місця для національного виховання, вважаючи, напевне, що розвитку освіти можна досягти, і не виховуючи людину. До речі, Міносвіти ще у 1992 р. розробило програму “Освіта. Україна XXI ст.”, в якій був розділ “Національне виховання”. Може, та програма вже виконана, тож постала потреба створення нової – та ще й із такою гучною назвою “Доктрина”?
До цього часу деякі науковці з виразно атеїстичним світоглядом ніяк не хочуть визнати, що попередня система комуністичного виховання виявилася нездатною сформувати високі морально-етичні якості душі та розвинути сумління. Виховати сумлінну й чесну людину можна лише на ґрунті Віри та Любові, на глибокому пізнанні Слова Божого. Можна написати ще десятки доктрин, концепцій, проте не можна переписати Закони Божі. I тому, щоб Закон Божий став моральним дороговказом для кожного, його треба вивчати в школі. Немає іншого способу підпорядкувати недосконалі людські закони найдосконалішим та вічним Законам.
Стоїмо перед вибором: повернення до традиційно-християнського виховання – чи переорієнтація на щось інше (звісно, антихристиянське). На важливості християнського виховання дітей наголошував митрополит Андрей Шептицький: “Християнське виховання є більшим добром, ніж усі добра світу. Це найбільша для дітей спадщина”.
Святіший Отець Іван Павло II застерігає про дві дороги для долі людства: “Дві системи цінностей, матеріалізм і християнство, дві етики, етика боротьби і етика любові – це два шляхи і два вирішення долі людства у будь-якому масштабі”.
Україна давно вибрала свій шлях, тільки треба йти цим шляхом впевнено і сміливо. “Не бійтеся,” – нагадував Папа Іван Павло II слова Ісуса Христа.
|
|
