Україна духовна
ШВЕД
Здобувши незалежність, ми думали, що дуже швидко Україна стане високорозвиненою, заможною державою. Однак мало хто замислювався, як саме це відбудеться. Усі щодуху мчали на мітинги, галасуючи й очікуючи, що на Україну зійде благодать. Так, усі сподівалися, що за тривалу історію поневірянь нам усе ж таки усміхнеться доля – і ми врешті без особливих зусиль станемо процвітаючою державою...
Але так буває лише в казці, а насправді всього потрібно досягати працею. Як сказав Бог Адамові: “У тяжкій праці будеш здобувати хліб свій”. Про це чомусь усі дружно забули. А з часом нікому стало працювати: одні мітингували, інші інтенсивно розкрадали все, що до них не встигли. Ось так нас і опанували злидні...
Лише тоді згадали – необхідно піднімати Економіку! Нарешті хоч одним компонентом благополуччя перейнялися наші світлі голови. Проте реально це виливалося в численні демагогічні дискусії навколо цілком очевидних речей, серед яких – соціально орієнтована ринкова економіка, новий земельний кодекс та інші важливі питання економічного буття. А час спливав, потрібно було терміново й інтенсивно втручатися в цю сферу.
Через деякий час згадали і про демократичні закони: ухвалили нову Конституцію, новий Кримінальний кодекс, на черзі – не менш важливі правові акти.
Але забуваємо про чи не найважливіші компоненти високорозвиненої держави та вільного громадянського суспільства – Культуру, Науку й Освіту. Так, ми часто можемо почути з уст владних мужів, що культуру розвивати необхідно, але це поки що почекає: реанімуємо економіку, заживемо, як на Заході, – от тоді саме прийде час і про духовність думати. Але так не буває, тому що культура є тим необхідним елементом суспільної споруди, без якої неможливо створити щось цивілізоване. Суспільство, яке живе лише проблемами економіки, нічим не відрізняється від тваринного світу, де все життя зводиться до пошуку та споживання їжі, побудови та охорони житла...
Жодна розвинена цивілізація за всю історію людства ще не була створена лише за рахунок економічного фактора. Західна цивілізація також належно морально та матеріально поціновує вчених, учителів, митців. Чому?
Насамперед тому, що інтелігенція, яка в Радянському Союзі вважалась когортою туніядців, існувала на правах суспільного прошарку й отримувала нижчу зарплатню, ніж прибиральниця, є Елітою нації. Саме ця еліта формує державу та суспільство спочатку духовно – ніби потойбічно. Згодом вона реально проступає як уже сформована цілість, яка покликана постійно оновлюватись через повторення даного циклу. Коли цього немає, така горе-країна приречена довго блукати манівцями, як ото ми зараз.
Хіба змінилося в нас ставлення до національної Еліти, яка в пошуках шматка хліба масово емігрує в ті ж високорозвинуті країни, де її радо приймають і надають всі умови для праці? Чому цим державам потрібна українська еліта, а нам ні?
Тому, що в час високих технологій саме наука формує прогрес – і вчені відграють провідну роль.
Економічно відстала повоєнна Японія піднялася завдяки інтенсивному розвитку науки, де вчені навіть ще у складний час були найважливішими людьми в державі.
Тому, що вчителі покликані сформувати Свідомих громадян. Саме рівень їхньої праці визначає якість майбутнього суспільство.
Тому, що митці формують філософську концепцію буття, намагаються дати відповідати на одвічні питання людства: “Навіщо ми живемо?”, “У чому сенс буття?”, “Бути чи не бути?”. Вони працюють із духом і душею людини, з її думками, мріями, з усім тим, що відрізняє Людину від інших землян...
Концепцію поступу будь-якої держави визначають передусім дві сфери, які обов’язково повинні працювати і розвиватися паралельно, – Культура й Економіка. Вони відповідають за два компоненти людини – душу й тіло, а в на державному рівні – за свідоме духовне високорозвинене громадянське суспільство та забезпечення його фізичного існування.
На жаль, ми ще поки що далекі від усвідомлення цих простих істин, тому не дивно, що прості громадяни часто вважають рівень нашого життя сьогодні “не гідним людини”.
Виникає питання, чи ми свідомо зневажаємо себе, чи це виходить підсвідомо? Будемо сподіватися, що відповідь знайдемо не в черговому звинуваченні того чи іншого чиновника, який насправді є нашою “частинкою” та вихований саме нашою сьогоднішньою філософією, а в спробі духовного пошуку себе як Особистості, невід’ємного мешканця України, Землі та Всесвіту, а не банального споживача створених кимось благ.
Сподіваємося, що ходити манівцями нам залишилось недовго, і ми врешті прозріємо...
Михайло ШВЕД
|
|
