Сучасна музика вимагає співтворця
Завтра розпочинається фестиваль сучасної музики "Контрасти"
Фестиваль і проблеми інтерпретації сучасної музики – в основі розмови з Йожефом Єрмінем, відомим і авторитетним виконавцем музики ХХ століття, визнаним не лише в Україні, а й за її межами.
Відколи існують “Контрасти”, цей піаніст є постійним учасником фестивалю. Отож незабаром знову матимемо приємність почути його виконання нових творів.
— Чим вас приваблюють “Контрасти”?
— Це єдиний український фестиваль, який обширно показує стан сучасного музичного світу. Обсяги “Київ-музикфесту” чи одеського є значно меншими. Але мені до вподоби сама ідея фестивалю сучасної музики. Від 1988 року, коли я після аспірантури повернувся до Львова, почав серйозно займатися сучасною музикою, узяв до своїх концертів твори Месіана, Сильвестрова. Це було цікаво і приносило втіху. Відколи з’явилися “Контрасти”, стало ще цікавіше. Жодного музиканта не може не турбувати те, що діється нині в музиці, літературі, мистецтві. Це наше життя, ми не можемо без цього обійтися. Ось планується приїзд Арво Пярта – величезна подія для Львова, оскільки це один з найбільших композиторів ХХ століття. Можливо, він не найближчий мені, але я визнаю його велич. Попри те, завжди з особливим хвилюванням ставлюся до зустрічей із Валентином Сильвестровим та Анжеєм Нікодемовичем.
— У програмам Ваших закордонних концертів є твори сучасних українських композиторів?
— Поїздки бувають різними. Одна річ, коли запрошують із конкретною програмою на фестиваль чи окремий концерт; інша – коли можу вибирати твори. У другому випадку завжди виконую твори українських композиторів: улюбленого мною В. Сильвестрова, В. Бібіка, О. Щетинського, Ю. Ланюка, І. Щербакова, Грінберга. Вони визначають сьогоднішній український музичний світ. Річ у смаці. Добра чи погана музика – цього не визначиш за об’єктивним критерієм, так не з’ясуєш мистецького рівня. Але скільки б я не концертував – у Канаді, Бельгії, Франції, Польщі – якщо музика була правдивою, якісною, то її сприймали дуже добре. У Польщі оркестр Simfonia Varsovia під диригуванням В. Сіренка виконував Другу симфонію Б. Лятошинського. Для аудиторії це було просто відкриттям: слухачі порівнювали і ставили Б. Лятошинського в один ряд із Р. Штраусом і Г. Малером.
— Чи потребує виконання музики ХХ ст. особливого типу музиканта – інтерпретатора, виконавця-співтворця? Чи завжди добрий виконавець класики буде хорошим виконавцем сучасної музики?
— Без класичної основи неможливе виконання музики ХХ ст. Абсурдним є той підхід, коли інтерпретатор сучасної музики не грає класики. Звичайно, сучасна музика вимагає окремої підготовки, великої піаністичної школи (особливо щодо звуковидобуття), але все це робиться на базі класики. Добрий виконавець якої може непогано грати сучасну. Але залежить, і яку саме? Якщо йдеться про композиторів нововіденської школи, то тут потрібні певні знання системи, уміння відшукати і розшифрувати серію. На відміну від класики, на самій інтуїції тут далеко не підеш (хоч я взагалі не прихильник інтуїтивної гри – так музика перетворюється на хаос, і вже за кілька хвилин слухач її не сприймає).
І. Стравинський вважав, що виконавець повинен об’єктивно втілювати ноти, без жодної інтерпретації, я ж не погоджуюся з таким твердженням. Сучасна музика вимагає саме співтворця, який може відповідно подати твір.
— Зустрічі з якими сучасними композиторами запам’яталися найдужче? Чому?
— Із польськими: Шиманським, Круповичем, Селіцьким, Кнітлем, Вєлєцьким. На минулій “Варшавській осені” я познайомився з норвежцем Олавом Томассеном. Але найбільш пам’ятним для мене є спілкування із Сильвестровим і Нікодемовичем. Вони мені чимало відкрили: підхід до музики, до мистецтва, усвідомлення себе в мистецтві. Пам’ятаю, як у присутності Сильвестрова на фестивалі сучасної музики у Вінниці грав його Другу фортепіанну сонату. Виконання, як кажуть, “не йшло”, я об’єктивно відігравав. Після виступу композитор сказав мені: “Текст упізнав, але від перших двох сфорцандо у творі ви маєте відразу потрапити в четвертий вимір, а ви були тут”. Ці зустрічі мають великий вплив на мої інтерпретації. Такі композитори, як Сильвестров, вимагають точного виконання тексту. Я завжди враховую всі поради щодо художнього змісту. Це обов’язок виконавця.
— Творчість якого композитора ХХ ст. є Вам найбільш близькою? Хто зі світових піаністів досяг найвищого злету в інтерпретації сучасної академічної музики і слугує взірцем?
— Улюблений – Олів’є Месіан, його світ мені близький. Із інтерпретаторів відкриттям став Глен Гульд. Його гра “Варіацій” А. Веберна чи “Сонати” А. Берга є неперевершеною! Це той піаніст, який не побоявся в старі часи виконувати твори А. Шенберга чи А. Веберна, хоча й не раз отримував несхвальні рецензії. Відзначу ще француза Жан П’єр Емара – мабуть, найкращого інтерпретатора сучасної музики. Я чув не так багато його записів, але спізнане (твори Штокгаузена, “Каталог птахів” Месіана) переконує, що він є ідеальним.
Розмовляв Яким ГОРАК
|
|
