Станіславські проекти
"FM Галичина" - нелітературна література
АУДІОЧТИВО
Д.О.СВІДНИК
|
Минулого тижня під час Форуму видавців чи не найбільше зацікавлення викликала продукція івано-франківських видавців (після київських і львівський, звісно). Зокрема проект “Станислав+2”. До цієї “антологiї постмодерної української поезiї”, розрахованої на російськомовних читачів, увiйшли п’ятеро вiд легендарного “Станiславського феномена”: Ю. Андрухович, Я. Довган, Г. Петросаняк, В. Єшкiлєв та Iздрик, а також двi культовi в лiтератруних колах особи з-поза Станiслава: С. Жадан і М. Холодний.
Однак мене найбільше зацікавило новонароджене видання текстiв Тараса Прохаська “FM Галичина” у друкованому й аудiоварiантi, яке здійснила амбітна “Лiлея-НВ” з Івано-Франківська. Це своєрідний щоденник, який звучав в ефірі радіостанції FM “Галичина” протягом кількох місяців зимового сезону на зламі тисячоліть.
Сам автор вважає, що “ця книжка не є літературою. Навіть більше – вона є НЕЛІТЕРАТУРОЮ. Адже логіка мистецтва слова передбачає самодостатність літери. У цьому випадку її не було. Був голос, інтонація, тембр, вимова, артикуляція. Не буква, а звук. Не око, а вухо”.
Але ж читач будь-яку книжку сприймає насамперед оком, охоплюючи відразу всю сторінку, вихоплюючи ілюстрації та заголовки. Потім береться до текстів, видрукованих дрібнішими літерами, читає їх, відтворюючи у своїй голові у вигляді звуків розповіді, діалоги, монологи, навіть, шум... А якщо довелося колись знати особисто автора, і хоч раз чути інтонацію його голосу, навіть не живого, а кіно-радіо-телевізійного, – тоді підсвідомо читані тексти передаються його голосом. Недарма малописьменні люди, читаючи книжку чи газету, чи навіть вивіску на вулиці, шепочуть тихенько для себе слова текстів.
Можна, звичайно, спочатку послухати аудіокасету, потім почитати те ж саме, можна – навпаки або одночасно і читати, і слухати...
А читати і слухати є що. Так, щоби дізнатися, що “справжньому традиційному європейському місту необхідні два елементи, які, власне, роблять його містом... Мур потрібний для того, щоб вирізнитися на тлі полів, щоби відділити себе від решти території, ставши у такий конкретною і відповідальною точкою на мапі. А башта призначена для того, щоб заперечити вимушену замкненість міста. З башти треба хоч іноді дивитися понад мури і бачити околиці і далекі краєвиди, і ще дальший обрій”.
Або: “Почуття Батьківщини включає дуже багато понять. З наймасштабніших – це держава, суспільство, народ, мова, земля історія, люди міфи, культура. І все якось так складається, так все останнім часом якось прямує, що надійними, справді українськими і незрадливими залишаються лише міфи і, звичайно, земля”
Чомусь дуже все це нагадує тексти, що з’являються у двох авторських колонках на другій сторінці “Поступу”. Добре було б деякі з них, бо не всі вони того вартують, видати в книжковому та аудіо, може, навіть і у відеоваріантах.
|
|
