Герць Кінг-Конга з Левіафаном чи комар супроти слона?
ВІЗІЇ
Численні супутникові телеканали (Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, навіть Польщі й Росії, але у першу чергу США та Англії) цілими днями показують манхеттенське жахіття.
Відомо: трагедія є знаком притаєної катастрофи, її голосом, її криком. Рідше – паліативом.
Вочевидь, вона відкрила нову еру в міжнародних відносинах: ні Америка вже не сприйматиме зовнішній світ по-старому, ні сам він уже не дивитиметься так, як раніше, на Америку, чию гордість принижено.
Заздрісні зловтішники зміщують акцент: мовляв, пиху Штатам збито, але це рабська втіха через брак гідності та розуміння, адже, як свідчить напис на гробниці Рамзеса ІІІ, “кожен раб мріє не про свободу, а про власних рабів”. Тема дня зараз – пластиковий ніж супроти атомної бомби. Нагадаю англійське прислів’я: “Не кидайся камінням, якщо живеш у будинку зі скла”. Виявляється, що навіть “томагавки” зі “стелсами” і флотами по всьому світу, наїжаченими атомною смертю, не оберігають від погрому найсучаснішу хату на тисячі вікон і на 110 залюднених поверхів.
На пам’ять спадає також забута Заходом східна притча про війну слона з комаром, яка закінчується тим, що комар залазить у хобот слонові – і слон від укусів комара божеволіє...Звичайно, квіти на граніті завжди зворушують більше, ніж недоїдки на асфальті. Політики-зловтішники запопадливо кинулися співчувати сильним і не хочуть зрозуміти слабких, які оцінили цей світ коштом життів – своїх і тисяч чужих, обірваних на горе близьким і рідним і на ганьбу нам усім, полишеним жити. Це жертвоприношення з відчаю, від нестерпного усвідомлення свого безсилля, загнаності в глухий кут і зі страху перед майбутнім, але ж свідоме, здійснене після ретельної підготовки, отже, не зовсім здуру, не від ледачої безпорадності чи слабкодухості.
Подумаймо: якщо всі камікадзе хворі на голову, то що з них спитаєш, і за яким правом можна судити мертвих? Яка вона, вина мертвих, коли сильний вимірює вину сам – і тільки карою для живих?
Безодня безодню викликає, коли слідчим і обвинувачем є потерпілий, який і виносить вирок. Це – господнє прокляття нашому світові, а надто його панам. Дві третини населення Землі живуть в Азії (не в Сибіру, звичайно), а багатства стікаються до кількох країн, які обрали собі пана над панами. Хоча повітряні розбійники-відчайдухи всі мертві й стоять перед судом Божим, могутній лідер уже виділив 40 млрд. доларів для смертоносної війни, а в союзники залучив навіть схудлу Росію, тим самим приписавши до терористів увесь народ Чечні. Де інтереси, там і торги.
І ніхто не ставить наперед питання: “Звідки таке відчайдушне зухвальство безумців? Де привід для душевного зойку по обидва боки, а де глибока причина?” “Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися ніколи”, – пророкував Р. Кіплінг.
Нобелівський лауреат 1907 року, він не міг відати, яким жахіттям для Хіросіми обернуться мирні досліди К’юрі, і що на рубежі тисячоліття Сполучені Штати матимуть 7960 ядерних боєголовок, а Росія – 6580... Невже люди, крім знищення собі подібних – отже, за рахунок слабшого – не вигадали іншого способу розв’язати суперечності глобалізації? Відомо ж бо: ситий голодного не розуміє, а рушниця, що висить на стіні, має обов’язково колись вистрелити. Хіба Чорнобиль був простим збігом обставин? Чи не озветься новими Хіросімами самовпевненість творців ядерного “Титаніка” на індіанських угіддях? Чи не є коренем протистоянь глухота ситих, сіяний сильними світу цього – завше під пристойним приводом – терор політичний, економічний, інформаційний, культурно-духовний?
Віталій Радчук, доцент Національного університету ім. Т.Шевченка
|
|
