У пошуках Атлантиди
СЕНСАЦІЯ
Наум Т.Браге
Старий міф знову повернувся до життя, проте цього разу до відродження Атлантиди доклалися вчені. Легендарна держава, за припущеннями французького дослідника Жака Коллін-Жірара, знаходилася на острові в Гібралтарській протоці. Ці дані дуже точно збігаються з тим, як Атлантиду описав Платон у своєму творі “Тімей”.
У пошуках зниклої держави чимало вчених і звичайних шукачів пригод вирушали на Азорські й Канарські острови, у Карибське море, Ісландію, Туніс, Швецію й навіть у Сахару. Французький вчений Жак Коллін-Жірар з Університету Середземномор’я (Прованс, Франція) дивується, чому ніхто не вів пошуки у найбільш очевидному, на його думку, місці: “Здається, ніхто не звертав уваги на чіткі вказівки Платона і не досліджував Гібралтарську протоку”.
Перший опис Атлантиди можна знайти в діалозі Платона під назвою “Тімей”. Відповідно до легенди, загадковий острів знаходився на захід від Геркулесових Стовпів, як колись називали Гібралтарську протоку, – і зник з поверхні Землі приблизно в дев’ятому тисячолітті до н. е. Власне, все, що відомо про Атлантиду, старогрецький філософ почерпнув із єгипетський переказів.
Французький вчений Жак Коллін-Жірар спочатку не стільки цікавився Атлантидою, скільки досліджував особливості міграції людей з Європи в Північну Африку наприкінці останнього льодовикового періоду. Щоби зрозуміти, чи могли люди палеоліту перетнути протоку, він склав карту західного узбережжя Європи – тобто як воно могло виглядати 19 тисяч років тому.
Вивчаючи коралові рифи з метою реконструювати зміни рівня води в Середземному морі за останні 20 тисяч років, французький дослідник виявив, що в ті давні часи рівень моря був на 130 метрів нижчий, ніж зараз. Завдяки цьому у протоці, трохи західніше від сучасного Гібралтару, над водою підіймався архіпелаг, одним із островів якого й могла бути втрачена Атлантида.
11 тисяч років тому льодовики у Європі почали танути, і рівень води в Середземному морі різко підвищився. Відповідно до поміток на коралових рифах, вода протягом одного століття піднімалася на два метри, тож острів пішов під воду. І відбулося все це за дев’ять тисяч років до народження Платона.
Утім, французький учений визнає, що дані старогрецького філософа не зовсім узгоджуються з географічної точки зору. По-перше, філософ описував Атлантиду як країну, площа якої перевищує розміри Лівії й Азії разом узятих. У той же час острів, виявлений Коллін-Жіраром, має усього 14 км у довжину і 5 км у ширину. Француз стверджує, що помилка Платона виникла в результаті переведення єгипетських мір довжини в грецькі.
По-друге, у діалогах згадується, що Атлантида пішла під воду після грандіозного виверження вулкану, проте Коллін-Жірар вважає цей факт звичайним перебільшенням (оскільки великі атланти, на думку греків, не могли зникнути внаслідок поступового затоплення, то вулкан мав би додати усій цій історії драматизму).
По-третє, стосовно високорозвинутої цивілізації атлантів, то Коллін-Жірар стверджує, що це були вигадки Платона, який таким чином намагався поширювати власні утопічні ідеї.
|
|
