У кожного свій Львів
ДІТИ
Петро Радковець, Іван Радковець
“Ніхто не відчуває, як минає
дитинство, але кожен помічає,
коли воно вже проминуло”
Сенека
Цей вислів римського філософа, вихователя імператора Нерона, прийшов нам на спомин після відвідин львівського садочка Святого Миколая (дитячий навчальний заклад №135), що по вул. Гвардійській, 8а, у Львові.
На перший погляд цей садочок нічим особливим не відрізняється від сотень інших, але вихователі та батьки тут небайдужі до того, чи будуть їхні діти знати власну історію та культуру. Саме для проведення одного з занять на тему “Місто Львів” й були запрошені сюди “Загадки міста Лева”) одині – напрямок діяльності Товариства Лева, який уже шість років пропагує історико-краєзнавчі знання серед мешканців Львова.
Як зазначила в. о. завсадочка пані Олеся Пасічник: “Мабуть, справді, інколи важливіше не вчити, розповідаючи дітям про Львів, про історію, а послухати дітей, більше їм довіряти, адже вони справді дуже багато знають. Можливо, вистачить лише підказати чи наштовхнути на думку, а далі вони й самі навчать нас багато чому”.
Тож із яким захопленням на початку заняття “Король Данило” (Костик), “Княжич Лев” (Петрик) та інші діти зустрічали Василька-мандрівника, а потім усі разом шукали “гору” над річкою Полтвою щоби збудувати місто Львів.
І мимохіть ми відчули, як в уяві дітей почали зникати стіни залу, де відбувалося заняття, зазеленіли ліси, зашуміла ріка, а на її берегах почали здійматися стіни княжого міста.
Для роботи маленькі “городяни” використовували все, що потрапляло під руку: столи і лави, стільці й клапті кольорової тканини, кеглі та обручі і т.д. А потім усі разом співали пісню про Левенятко з міста Лева, розповідали вірші, вели мову про короля Данила і княжича Лева, про купців та ремісників, а ще – про те, яку їжу подавали до княжого столу.
Вихователька пані Галина розповіла, що до зустрічі діти готувалися заздалегідь: за допомогою батьків та вихователів вони відвідали театр, де переглянули виставу “Княжич Лев”, побували у Львівському історичному музеї, мали прогулянки львівськими парками та скверами.
Залишаючи садочок і спостерігаючи, як уже на вулиці дітлахи розбудовували околиці власноручно збудованого Львова, ми думали про те, чим є для людини навчання та гра, і що вони не закінчуються ніколи, а розпочинати вчитися не лише ніколи не пізно, але й ніколи не рано. Виховання ж майбутньої еліти повинно розпочинатися з пізнання самого себе, з усвідомлення свого місця в історії, з того, що людина починає відчувати себе її часткою.
|
|
