BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX 28 ВЕРЕСНЯ 2001 року |

Зосереджений Пітер Брук

"Гамлет" на дві з половиною години без антракту

ПРЕМ'ЄРА

Олена РОЖКОВСЬКА, Лондон

на світлині: Геніальний режисер Пітер Брук вважає “Гамлет” геніальною п’єсою
Світлина Paris Match


Одна з таких рідкісних для Лондона черг. Люди приїжджають іще затемна і терпляче чекають, коли відчиниться каса театру Young Vic, що неподалік від вокзалу Ватерлоу. Чекають на ранковий продаж “подушок” – справжніх диванних подушок замість квитків. Це додаткові місця на підлозі, біля ніг інших глядачів (усі інші продано кілька місяців тому).

Стою і я. Дивне відчуття – майже колишнє радянське, коли не так багато було напівдозволених спектаклів або виставок. Дивний настрій у черзі: не формальна англійська ввічливість, а студентське запаморочення – усі тут свої, усі однодумці. Інакше чого б притяглися так рано до цього обдертого театрика (ще одна незвична для Англії реалія: “Молодий” Вік, на відміну від “Старого”, увесь якийсь розвалений, бруднуватий, трохи порізаний ножиками. І відкіля тільки беруться ці бойові шрами? Адже приходять сюди лише ті, котрі знають, близькі... Грішно подумаєш, що такий напівпідвальний загонець для інтелігенції створено та культивується спеціально. Ну, скажімо, запрошують уночі художника виконати графіті й акуратно, мальовничо обдерти штукатурку.
І ось вони, квиточки, ось наші подушечки. Тепер почекаємо до вечора.

Увечері знову черга – за квитками на всі вільні місця, unreserved. “Трагедія про Гамлета” Шекспіра – вистава Theatre des Bouffes du Nord, зроблена спеціально для англійських акторів, навіть для одного англійського актора. Це Адріан Лестер. І нехай ми й побачимо тут саму Наташу Паррі, давнього знайомого Джеффрі Кіссуна (усі, хто бачив, пам’ятають Карну в “Махабгараті”), не кажучи вже про Брюса Маєрса, що був із Бруком із самого початку у Франції (від утворення C.I.C.T.) і вже що тільки в нього не виконував! Усе одно трагедія буде про Гамлета, і насамперед – про нього. Скажу відразу: річ зроблена у стилі пізнього Брука, так, як він працює вже років десять. Я не про повтор. Просто на старості (а Бруку вже далеко за сімдесят) мимоволі починаєш заощаджувати сили, не розкидаєшся, не розтікаєшся. І сюжети різні, і проблеми беруться дуже далекі одна від одної; фантазії вистачає на все, але щоразу тема сфокусована, прочитується (і заздалегідь прораховується) центральна лінія, центральна ниточка, на яку все нанизано.

“Гамлет” зроблено як річ камерну (ну, скажімо, наскільки камерною буває музична п’єса): компактно, із вузьким набором прийомів. Але цілком осмислено. Усе розібрано і продумано до кінця. Виставлено обмежувачі: своєрідні bookends, тобто невеликі, але важкі фіксуючі предмети, що не дають книжкам упасти на полиці набік. Проведено кордони: далі від цього не підемо, але вже те, що всередині, розберемо достоту.

Що ж усередині? Сам Брук писав у липні минулого року: “Гамлет —невичерпний, він безмежний. Кожне десятиліття пропонує нам нові пояснення, свіжі тлумачення. І все ж він залишається недоторканим, захопливою загадкою. Гамлет подібний на кришталеву кулю, яка продовжує обертатися. Кожної миті він повертається до нас новим боком – і раптом здається, що ми починаємо виразніше бачити всю п’єсу. Отже, завжди можемо заново вирушити на пошуки істини”. Що ж це за бік, завдяки якому – не важливо, крізь нього або відображаючись у ньому, – ми здатні знову охопити поглядом усю п’єсу?

Приходить покійний батько, або доля, або смерть, – хтось там приходить (до речі, Кіссун, що грає і Гамлета-батька, і Клавдія, був безнадійно вмілим і ремісничо-гладким; єдиний в акторському складі, хто радше заважав дивитися). Немає в Гамлета такої вже особливої любові, але є відчуття важливої межі, яку перетнув, може, навіть мимохіть. Є справа, яку доручили, є екзаменаційний білет, який витягнуто майже навмання. Але коли він уже є, то доводиться відповідати.

Гамлет-чорношкірий фізично відрізняється від усіх інших учасників дії. Гамлет, буцім тільки-но почорнілий, словом – пофарбований, починає діяти. І хотілося б, може, ухилитися, так гордощі не дають. Який там інтелігент-неврастенік, саксофоніст, що на голову чутливіший від інших! Усе – і почуття, і розум, і воля – зібрані в одну точку, лінза з’єднала в собі світлові промені. І от зараз почне пропалювати папір. Немає вагань, є точний розрахунок; немає мук серця – хіба що роздратованість. Навіть не помста, а просто справа, яку потрібно зробити краще, акуратніше та швидше за інших. Гамлет – ланцюговий пес Добродія Бога. І кожне тремтіння – просто тремтіння звільненої тятиви, просто дзенівське коливання, передбачене правилами східних єдиноборств.

У супроводі східної музики японського композитора й актора Тосі Цукіторі (ще один постійний Бруківський співробітник, однодумець, який і пише, і виконує “на живо” музику у спектаклях) Гамлет входить у більш-менш розмірене життя людей звичайних. Він один скерований до мети рукою сильнішою та суворішою. Ланцюговий пес, сказала я. Ба ні, леопард, або гепард, якого спустили з ланцюга, – котяча пластика Лестера так відрізняється від рухів інших персонажів, що це вже є позначкою, випаленим на чолі знаком. І Лестер отут спирається не стільки на свій темперамент, не стільки на фізичну гнучкість, уміння чути власне тіло, так часто притаманні чорношкірим артистам, – він відтворює точний малюнок, запропонований режисером.

Смішно мені було потім читати в англійській рецензії, що Гамлет “мистецьки прикидається божевільним” і, для більшої переконливості, у сцені з Полонієм пускає слину, демонструючи картину психічного розладу. Мабуть, то зовсім інше: уперше розкрилася страшна паща, легка хижа кішка, спочатку налякавши Полонія, зрозуміла все про себе – і сама до смерті злякалася. Зрозуміла, кому знадобилася її плоть і життя і для чого.

Усі інші смерті – тільки прикрі перешкоди, лише перепони на шляху: можна спіткнутися, але йти доводиться й далі. Брук дуже скоротив текст, “підрізавши” й Офелію, і Полонія, він майже нічого не залишив від Лаерта, а Гораціо тут реально, зі самого початку, переймає на себе роль літописця, спостерігача.

Сценографія дуже проста, майже картонна, правда, спрощені декорації подекуди м’які: ненадійне, але таке зручне людське житло; капи та подушки, розстелений килим, що легко скрутити знову; із подушок будується королівський палац, із них нагромаджується могила, відкіля дістануть білий череп Йорика (чудово виходить: череп настромлено на бамбукову палицю – маріонетка, ні, радше лялька за ширмою, отже, має бути і лялькар); диванна могила, куди потім покладуть Офелію. І ми, глядачі, що сиділи на своїх подушках у нульовому ряді, мимоволі опинилися усередині тієї ж історії.

Сама ж Офелія потрібна тут як лялька: Полоній давав їй настанови, скеровував дівчину; вона сама намагалася кохати Гамлета, роблячи спроби вгадати, що отут “правильно”, але завжди залишалася іграшкою в чужих руках. До речі, її роль виконувала індійська акторка Шантала Шивалігаппа – за вміннями та навичками радше пластична, ніж драматична. Їй довелося починати в Бартабаса в кінному цирку “Зінгаро”, потім танцювала в Піни Бауш. Я думаю, і Наташа Паррі, котра грала Гертруду, цілком спроможна була щось реально промовити, показати. Але цього не дозволено. Найважливішим був Гамлет: котрий упорався зі своїм завданням, який фехтує бамбуковою паличкою (наприкінці, із Лаертом – це просто східний танець з точно розрахованих уповільнень і раптових колючих випадів). Гамлет, що не ухилився, а виконав доручене йому.

І тільки в самому кінці, за гранню, за завісою, коли “далі – тиша”, Гораціо скрикне ще раз, як і на початку: “Хто там?” І замість Фортінбраса до залу ввійде світло, що горітиме однаково і для глядачів, і для акторів. І всі – мертві та ще живі – встануть, щоби поклонитися Тому, чий суд іще переду...

Ось таким є пізній Брук, таким є Гамлет. Чудова річ за стриманістю й акуратністю. Є чиста й зрозуміла ідея, усе витягається з неї як єдина ниточка, як одна стрічка з капелюха ілюзіоніста.

Невелика камерна річ. Без сплесків. Невелика “шкільна” вистава, зрозуміло, чітка, розумна. Навіть англійці не нарікали, хоча дві з половиною години без антракту – до цього тут, скажу відверто, не звикли.

POSTUP - ПОСТУП
№148 (806),
28 ВЕРЕСНЯ 2001 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Золота лихоманка
·Масакра в земельному парламенті
·Я пишу тобі листа

ПОГЛЯД
·Ви вважаєте Україну європейською державою?
·ФОРУМ І МИ

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Трамваї ходитимуть лише зранку і ввечері
·"Дискусії навколо пам""ятника Данилові Галицькому"
·Автомобілі для "нових" українців ввозяться незаконно
·Заблукати в трьох соснах
·Невизначене громадянство Ющенка

НАША СТОЛИЦЯ
·КРАЄВИД
·Неповносправні знайдуть місце в житті
·Наркотичний бізнес
·Японські та німецькі підприємці цікавляться ПЕК Львівщини

ПОСТУП З КРАЮ
·Я пишу тобі листа
·Міністра Станік відправляють в заслання
·КРАЄВИД

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Масакра в земельному парламенті
·Дорогий хліб - дешевий опіум
·"Бурштиновий лис" після "Необхідного врожаю"
·"Хрещений батько" по-японськи

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·Золота лихоманка
·Не був, не брав участі, не притягувався...
·Інвестиційна активність
·Польський кордон не повинен стати завісою

НАС 800 ТИСЯЧ
·Поляки у Львові

АРТ-ПОСТУП
·Зосереджений Пітер Брук
·Франсуаза Саган торгувала дружбою з Міттераном
·Україна вирішила передати Німеччині архів Баха
·Опубліковано шот-лист англійського "Букера"

АВТО-ПОСТУП
·АВТО-НОВИНИ
·Помий мене!
·АВТО-НОВИНИ

СПОРТ-ПОСТУП
·На екваторі наше "Динамо" - аутсайдер
·Мабуть, бути тільки відомим боксером - замало
·Пустовойтенко проти Суркіса: друга серія
·СПОРТ-БЛІЦ
·Атлети теж можуть бути кандидатами наук

ПОСТ-FACTUM
·у суботу в поступі
·КАЛЕНДАР
·Бйорк більше не співає у темряві