Вторгнення Станиславова в Москву
КНИГИ
Вероніка ЗАНИК
|
на світлині: Андрій Пустогаров (третій праворуч на другому плані) у колі стіниславіців
“Це не просто книжка. Це – початок серії російських видань, присвячених сучасній українській літературі, зокрема найцікавішому її фрагменту – станіславському”. Так про видану “антологію постмодерної української поезії” “Станислав+2” сказав ведучий її презентації письменник і літературознавець Володимир Єшкілєв. Він же, як з’ясувалося, є і автором ідеї видання збірки. Реалізував проект письменник і перекладач Андрій Пустогаров.
Отже, у четвер в науковій бібліотеці Прикарпатського університету відбулася перша презентація проекту “Станіслав+2”. Перша, оскільки потім був Львів, а далі плануються Москва, Київ, Харків.
Сюди увійшли п’ятеро від легендарного Станіславського феномена: Ю. Андрухович, Я. Довган, Г. Петросаняк, В. Єшкілєв і Іздрик, а також дві культові в літературних колах особи з-поза Станіслава – С. Жадан і М. Холодний. Візуальний блок видання складають репродукції малярських робіт “феноменальних” місцевих (знаменитих і за межами місцевості) художників В. Чернявського та В. Гуменного. Іздрик згармонізував усе це разом своїм звикло елегантним дизайном. У світ “Станислав+2” випустили два московські поети, котрі творять видавничу групу “ЄРА”. “Я прийшов до них зі своїми перекладами просто з вулиці. І вони відразу погодилися їх видати”, – розповідає А. Пустогаров. Він переконаний, що російським читачам потрібна і корисна ця поезія, що їй властива “така нотка”, якої нема в російському постмодерні. І слід розуміти, що саме цю “нотку”, якої наше призвичаєне “вухо” вже й не відчуває, перекладач мав би обережно, хоч і адаптовано до російського сприйняття, донести до іноземного читача. Чи сталося? Можна сперечатися. Та принаймні один з авторів, В.Єшкілєв, вважає, що головне (маймо надію – не єдине) залишилося. Збереглася постмодерність. Підбір авторів і творів, як пояснив Пустогаров, є попросту щирим сентиментом до цієї поезії, надто до станіславської. Цей сентимент стосується не лише літератури. Завтра в рамках проекту “Станислав+2” Пустогаров знайомитиме Москву ще з двома мешканцями Івано-Франківська: Тарасом Яковином та Ігорем Панчишиним. (Перший – фоторепортер, другий – архітектор, художник, куратор відомих франківських бієнале “Імпреза” кінця минулого століття). Експозиція їх фоторобіт відкриється в московській галереї “Фенікс” 28 вересня, тоді ж, коли відбуватиметься третя, російська, презентація антології.
Друга ж успішно пройшла у Львові, включена до програми всеукраїнського Форуму книговидавців. Саму ж книжку, навіть і без презентації, тут блискавично розкупили. Зрештою, знайомити Львів із станіславським феноменом начебто нема сенсу: він давно і стійко шанований місцевими інтелектуалами. Прізвища його представників щодня фігурували в контексті цьогорічного Форуму: на АУПівській презентації, інших акціях, на стендах різних видавництв (скажімо, франківська “Лілея-НВ” пропонувала свіжесеньку, новонароджену книгу Тараса Прохаська “FM Галичина” у друкованому та аудіоваріанті). Та оскільки Феномен живе та плодить мистецтво, то світ має приємну можливість пізнавати й пізнавати його. Наразі ж А. Пустогаров надає її росіянам.
|
|
