ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ
“Безпека” на летовищі
У зв’язку з недавніми жахливими подіями у США, мабуть, не один громадянин України задумався над тим, якими могли б бути наслідки вчинення такого грандіозного за розмахом терористичного акту на території України.
Запевняю вас, неймовірними!
Хочу розповісти історію, яка трапилася нещодавно зі мною у Львівському аеропорту – і з якої я зробив висновок про рівень безпеки нашого повітряного транспорту. Можливо, вашим читачам буде цікаво.
Якось моя родина вирішила надіслати посилкою якийсь подарунок до дня народження моєму молодшому двоюрідному братові, який уже понад рік працює програмістом у США.
Вибрали, скинулись – і купили гуцульський килимок. На додачу вирішили надіслати торбинку рідних його шлунку цукерок фірми “Світоч”. Після аналізу цін, які пропонують фірми, що надають необхідні мені послуги на місцевому ринку, а також деяких роздумів, я вирішив відправити посилку Польською авіакомпанією “LOT”.
У процесі оформлення вантажу, яке тривало майже два дні, виникало безліч безглуздих формальностей, причому я був вражений некомпетентністю деяких працівників митниці та бюрократизмом цієї установи. Але заспокоював себе лише тим, що це все ж таки міжнародна пересилка авіапоштою, тож безпека повинна бути на найвищому рівні. У результаті цукерки відправляти не дозволили, з власноручно складеного опису їх довелося викреслити. Додам ще, що установа митниці, де проводиться оформлення вантажних перевезень, розміщена на віддалі близько семи кілометрів від аеропорту, а сам аеропорт збудовано таким чином, що потрапити з адміністративного корпусу на територію складів, куди необхідно було здати вже оформлений вантаж, можна лише вийшовши з адмінбудівлі та, пройшовши метрів 100 по вулиці, зайти через прохідну на територію складів.
Перепустку на територію складів мені видали замість паспорта, який я згодом забрав при виході з цієї “режимної” території. Отже, після оформлення всіх паперів на митниці та в представництві авіакомпанії “LOT” необхідно було пройти ще “безпеку”. Це якраз той контроль, який виявляє небезпечні та недозволені предмети в посилках та валізах. Цей відділ розміщений в адмінкорпусі аеропорту й має у своєму розпорядженні так звані “телевізори” (пристрої для просвічування вантажів).
Оскільки моя посилка була ще не запакована, працівниця аеропорту вирішила не вмикати цей “телевізор” і, дуже поверхово зазирнувши у відкритий картонний ящик (при цьому великого пакетика з цукерками вона не помітила), поставила на авіанакладних якийсь штамп і підпис та сказала, що я вже можу здавати посилку на склад.
І тут почалося найцікавіше. Із усе ще відкритою посилкою та всіма оформленими на неї для відправлення документами я вийшов із аеропорту, пройшов 100 метрів вулицею, зайшов через прохідну на безлюдну територію складів і дорогою до складу №3, куди я повинен був здати свою посилку, зупинився, щоб належним чином запакувати та заклеїти картонний ящик з-під мікрохвильової печі “Самсунг” із гуцульським килимком та кульком контрабандних цукерок фірми “Світоч”. При цьому мені спала на гадку просто жахлива річ: я ж зараз можу запакувати туди хоч протитанкову міну!!!
На складі №3 за мою посилку здерли ще три гривні й кинули її в загальну купу іншого вантажу, який завтра прямісінько з цього складу відвезуть і завантажать у літак, що прямуватиме до такого далекого та недосяжного континенту...
З повагою, Богдан ПЛІХІВСЬКИЙ
Гемінґвей і Бетговен
Дуже мило стає на серці, коли в “Поступі” вже можемо читати Гемінґвей (!). Ще б так із Бетговеном (у цій назві букву “г” німці практично не вимовляють, довго розтягують літеру “о”). Здається, крига кацапщини на річці нашої мови поступово скресає (пукаю в немальоване дерево!), починає вона виходити із закацапченого річища, плисти в самобутньому чистому українському руслі. Дай Боже!
З пошаною, Ярослав ТАТОМИР
Кум Хуй Янь і Парі
Із захватом довідався, що “Поступ” долучився до ортоґрафії некацапських видань. Нарешті дочекались мо ся синтонії правдивої української мови – і неспотвореного звучання іншомовних запозичень та вилучення зайвих подвоєнь. Але пропоную своїй улюбленій газеті бути послідовною...
Зокрема, уважніше поставитися до передачі китайських чоловічих імен (Хуй, як воно ориґінально звучить, замість Хуей), а також назв, скажімо, бодай европейських столиць. Адже мешканці столиці Австрії називають своє рідне місто – Він, жителі столиці Франції вимовляють не Париж, а Парі... Прикладів – безліч. Фактично, лише слово “Москва” ми пишемо і вимовляємо так само, як і корінні росіяни зi Свердловська . Але то, як відомо, Росія...
З шануванням, Василь МАРКЕВИЧ
|
|
