Зміни на політичній арені Польщі
СТАТИСТИКА
Тетяна АРТУШЕВСЬКА, Варшава
|
на світлині: Майбутній польський прем’єр виробляє лідерські звички
Світлина Reuters
Одразу після закриття всіх виборчих дільниць на території Польщі, о 20.00 середньоєвропейського часу 23 вересня, польські телеканали з посиланням на дані Центру опитування громадської думки (ЦОГД) та Лабораторії громадських досліджень (ЛГД) представили попередні результати парламентських виборів. У них взяло участь, згідно з даними ЦОГД,
39 % виборців, натомість ЛГД подало більш втішну цифру – 46%.
Політики пояснюють такий низький відсоток недовірою громадян Польщі до влади, а також малими сподіваннями на те, що при зміні пануючої команди щось кардинально зміниться. Як сказав президент Польщі Олександр Кваснєвський у своєму виступі після оголошення попередніх результатів, “польське суспільство є сфрустроване, і тому до парламенту ввійдуть фруструючі партії, партії протесту”.
Фруструючими партіями глава держави назвав три партії із шести, які переступили виборчий поріг.
По-перше, це “Самооборона”, що, як повідомляє ЦОГД, зайняла третє місце з 9,97 %, а за даними ЛГД – четверте з результатом у 9,19 %. Ця інформація здивувала багатьох поляків. Лідером селянської партії є Анджей Лєппер, “фахівець” із перекривання автострад, походів на Варшаву та словесного знеславлення президента Польщі Олександра Кваснєвського й деяких членів уряду. 2000 року він висував свою кандидатуру на главу держави, але набрав 1 % голосів. Та й його партія ще донедавна набирала не більш ніж 1-2 %. Вона виступає проти вступу Польщі до Європейського Союзу, вважаючи його за абсолютне зло для селян. Також протестує проти будь-яких реформ у господарчій, економічній і просвітницькій сферах.
Після оголошення результатів виборів Анджей Лєппер сказав, що перше, за що він буде боротися, так це за усунення Лєшека Бальцеровича з поста голови Нацбанку Польщі. Пригадаймо, що Бальцерович – батько польської трансформації, він був віце-прем’єром і міністром фінансів в урядах Тадеуша Мазовецького (1990-1993) та Єжи Бузека (1997-2000), протягом останніх чотирьох років правління правиці очолював Унію свободи, а з кінця минулого року – Нацбанк Польщі та Раду грошової політики.
Другою несподіванкою була підтримка на рівні 6,27 % (ЛГД), 6,4 % (ЦОГД) Ліги польських сімей, якою керує Габріель Яновський —противник входу Польщі до Європейського Союзу. Він бореться за створення концерну “Польський цукор” без участі іноземного капіталу, влаштовуючи “засідки” в канцелярії прем’єр-міністра та “перформенси” в залі сейму. Ліга виникла кілька місяців тому на базі кількох праворадикальних партій та організацій. Її електоратом є аудиторія найбільшого католицького “Радіо Марія”, яким керує скандально відомий отець Ридзик. Цей ксьондз створив власну спільноту, яка не завжди перебуває у згоді з ієрархією Церкви, переважно через ксенофобські вислови та дії, що суперечать християнським стандартам. Члени цієї общини переважно самоідентифікуються як “поляк-католик”, а ліберальні політологи характеризують їх за ознаками “печерного націоналізму” та релігійної нетолерантності – “Польска для полякув” тощо. Ліга в передвиборчих опитуваннях набирала від 1 % до 3 %. Несподіваний зріст показників стався буквально впродовж останнього місяця.
Третьою структурою (на думку президента Польщі, “протестуючою”), успіх якої був більш прогнозований, є партія “Право і справедливість”. Заснували її кілька місяців тому, але біля витоків при цьому стояли брати Ярослав і Лех Качинські, у котрих десятилітній політичний стаж.
Починали вони із руху “Солідарності” як найближчі соратники президента Леха Валенси, а згодом стали його найзапеклішими ворогами. І завжди їм був притаманний радикалізм. Лех Качинський довго очолював Найвищу контрольну палату, протягом року був міністром юстиції, завдяки йому побачили світ справи, які дискредитували керівництво органів польської державної безпеки та кількох знаних політичних діячів різних партій. Недарма поляки називають його “ходячою совістю”. Потрапивши до сейму, партія “Право і Справедливість” буде лобіювати новий, більш суворий Кримінальний кодекс і багато інших законодавчих змін.
Фаворитом цієї виборчої кампанії була коаліція Союз лівих демократів – Унія праці (SLD-UP) на чолі з Лешеком Міллером, який готується стати прем’єр-міністром нового уряду. За результатами ЦОГД, вона набрала 44,1 %, а згідно з даними ЛГД – 43,71 %. Цього достатньо, щоби створити самостійний уряд, без третього партнера. Але Лешек Міллер хоче дочекатись офіційних результатів, які мають надійти у вівторок-середу, а вже тоді тріумфувати. Варіант, за якого коаліція лівих сил самостійно керує країною, є також бажаним і для президента Кваснєвського. Напередодні виборів він у своєму зверненні до громадян Польщі практично закликав голосувати на SLD-UP – формацію, вихідцем із якої він є, із якою, за його словами, “зможе співпрацювати результативно і відповідально”. Тим паче, що в разі необхідності творення коаліції у лівих з’явилися б значні проблеми, оскільки вони не хочуть ділити владу із селянською партією (PSL) та її лідером Ярославом Каліновським, а більш бажана для них Унія свободи (UW) в парламент не потрапила.
Найкращим і найреальнішим коаліціантом була б Громадянська платформа, яка презентує ліберальні цінності, близькі UW, а набравши близько 13 % голосів, вона стала другою політичною силою в країні. Проблема лиш у тому, що Платформа ще до виборів заявила про неможливість коаліції з лівими.
Про те, що із “Самообороною” будуть клопоти, говорять представники майже всіх партій, але найбільш неприємною несподіванкою перемога цієї бунтівної партії стала для PSL. Між ними від самого початку були непорозуміння, вмотивовані конкуруванням за один і той самий електорат – бідне та середнє селянство, але процентна перевага “Самооборони” стала тривожним сигналом для лідера PSL Ярослава Каліновського. Практично це може бути ознакою того, що через певний час партія Лєппера витіснить із політичного життя Селянську партію, так як це зробила Громадянська платформа з Унією свободи.
Реченням варто згадати і про вибори в сенат (верхню палату парламенту). Тут обійшлося без несподіванок – 82 мандати (зі 100) у коаліції SLD-UP, 12 – у правих і центристів, 3 – у PSL, ще 3 – у Ліги польських сімей. Тепер ліві мають достатньо голосів, щоби виконати хоч одну зі своїх передвиборчих обіцянок – ліквідувати сенат як інституцію.
Передвиборчу кампанію в Польщі майже всі спостерігачі називали нудною, головно через те, що переможець був відомим наперед. Певним шоком для багатьох політиків, політологів і частини виборців стало невходження в новий парламент партій, за “походженням із Солідарності” – Унії свободи та Акції виборчої солідарності правиці, а також високі результати партій, котрих іще два місяці тому ніхто не сприймав поважно, – “Самооборони” та “Ліги польських сімей”.
|
|
