Передвиборча страховка Леоніда Кучми
Адміністрація президента починає застерігатися від політичних скандалів
ТЕХНОЛОГІЇ
Дмитро ЯЦЕНКО
|
на світлині: Ниточки нової інтриги української політики в руках глави Адміністрації президента Володимира Литвина
Світлина з архіву “Поступу”
Президентська виборча кампанія 1999 року, яка викликала безліч критичних зауважень з боку демократичних інституцій Заходу на адресу переможця виборів Леоніда Кучми, схоже, стала уроком для президентської адміністрації. Ще більше цей завчений матеріал закріпили минулорічні убивство журналіста Георгія Гонгадзе та “касетний” скандал, тому, щоб убезпечити себе від критики Заходу, апарат глави держави починає готувати комплекс заходів, які не дозволять будь-кому назвати парламентські вибори 2002 року недемократичними.
Наразі можна навести два кроки Банкової (вулиця, де розташована Адміністрація президента), які мали би застрахувати президента від негативної реакції Заходу на результати виборів до Верховної Ради. По-перше, як заявив глава Адміністрації президента Володимир Литвин, Леонід Кучма незабаром видасть указ для забезпечення чесності, законності, відвертості та прозорості майбутніх виборів. Не виключено, що Леонід Кучма запропонує Верховній Раді ухвалити додаткові закони та норми, які би ще більшою мірою гарантували, що кампанія та підрахунок голосів будуть справді демократичними, наприклад, щоб всі партії та кандидати в депутати мали рівний доступ до ЗМІ.
Це може статися майже одночасно з підписанням нещодавно ухваленого парламентом закону про вибори народних депутатів. Однак закон буде підписаний лише після того, – це другий крок Адміністрації президента – як Захід здійснить експертизу цього документу на предмет відповідності українській Конституції. Таке бажання Леоніда Кучми, і як зазначив Володимир Литвин, президент вже обговорив цю ідею з послами країн “великої сімки”, а крім того глава держави хотів би, щоб аналогічну експертизу провела Рада Європи. Яку думку щодо закону про вибори має зараз особисто Леонід Кучма наразі невідомо, але можна згадати, що президент хотів скоротити виборчу кампанію зі 180 днів до 90 (парламент зігнорував цю вказівку глави держави і визначив термін кампанії у 170 днів).
Тактика чи стратегія?
Вибори – це дуже сприятливий грунт для дестабілізації ситуації у країнах з авторитарним режимом. Яскравим прикладом є “бєлградський варіант”, коли прихильники Воїслава Коштуніци звинуватили діючого президента Югославії Слободана Мілошевича у підтасовках виборів і перемогли потім у вуличній революції. На слуху і останні вибори у Білорусі, які Захід відмовився визнавати. Україна навряд чи застрахована від якихось із цих двох варіантів, і цьогорічні акції протесту опозиції (особливо 9 березня) це чудово довели.
Однак ці наслідки оприлюднених майором Мельниченком аудіоплівок із скандальними записами з президентського кабінету раптово затихли одразу після відставки прем*єра Віктора Ющенка. Пояснення просте: наближалося літо – сезон відпусток та політичного затишшя, а крім того, до цього часу опозиція або не отримала потужного фінансування з боку Заходу, або це фінансування припинилося. До кращих часів – до початку виборчої кампанії. Саме зараз слід очікувати, що в політичному житті держави почнеться фаза найбільшої активності та боротьби між владою, олігархами та опозицією з обов*язковою кульмінацією на початку квітня (вибори – 31 березня). Проте, як і в попередні періоди такої активності, її учасники є лише фігурами на шаховій дошці, які пересуватимуться за волею геополітичних гравців. У цій якості слід розглядати давніх противників – Захід і Росію.
Поміж втіленням у життя їхніх інтересів щодо України не слід забувати і центральну українську владу, де головним гравцем виступає Леонід Кучма. “Поступ” вже писав, що Банкова намагається тримати під контролем діяльність усіх потенційних переможців наступних виборів, а найбільше це зацікавлення стосується блоку НДП-”Трудова Україна”-”Регіони України”-Аграрна партія, ющенківської “Нашої України”, блоку київського мера Олександра Омельченка “Єдність”.
У цьому контексті нинішні застережливі кроки президентської адміністрації це карт-бланш для того, щоб замаскувати свої інтереси у виборах та перекласти відповідальність за законодавче забезпечення на демократичний Захід. Мовляв, ви ж проводили експертизу закону! Втім це лише очевидна тактика, а багатообіцяючу стратегію слід шукати в наслідках цієї експертизи. Для прикладу: Рада Європи вже проводила одну з правових експертиз для України – зокрема за дорученням ПАРЄ Венеціанська комісія визначала відповідність українській конституції президентського указу про референдум, який відбувся у квітні минулого року. Саме завдяки втручанню Ради Європи з документу були вилучені антиконституційні положення. Ситуація із законом про вибори дещо інша: можливо західні експерти і знайдуть якісь корисні зауваження, а можливо – і ні. Проте час буде втрачено. Поки триватиме експертиза, новий розгляд у парламенті чи Конституційному суді та розгляд закону самим президентом, – може минути не один місяць, тож не виключено, підпис Леоніда Кучми з*явиться під документом десь напередодні нового року або Різдва. А саме: тоді, коли до виборів лишиться приблизно 90 днів.
До слова: деякі українські партії наполегливо не рекомендують Леоніду Кучмі підписувати закон, доки парламент не скоротить термін кампанії з 6 місяців до 3. Це як правило ті сили, які бажають називатися партіями влади, а таке їх прохання пояснюється бажанням зекономити кошти завдяки скороченню виборчої кампанії.
Початок закулісних ігор
Отже, в українській політиці визріла перша інтрига, якої наразі невистачало. Верховна Рада в черговий раз зробила свою роботу – ухвалила закон про вибори. Поки що у президента є ще 14 днів для роздумів, а потім він має або накласти на закон вето, або підписати його. Якщо підпис таки з*явиться, то рівно за 170 днів (як передбачає ухвалений парламентом закон) до дня голосування, а саме 12 жовтня, голова Центрвиборчкому мав би оголосити початьк виборчої кампанії. З огляду на бажання Леоніда Кучми мати експертні оцінки від країн “великої сімки” та Ради Європи цілком слушно буде очікувати його вето на закон про вибори.
Нинішні кроки – це фактично і перша потужна публічна поява глави президентської адміністрації Володимира Литвина після того, як він засвітився в “касетному” скандалі. На відміну від його партнерів по аудіозаписам Юрія Кравченка та Леоніда Деркача, Литвин зберіг свою посаду. Його нинішній вихід – це вихід у велику закулісну гру. Законодавчі експертизи можуть стати подвійною страховкою для Банкової. Попри вже названі застереження проти закидів у недемократичності виборів адміністрація Кучми може суттєво обмежити західну допомогу для антипрезидентських сил, частина яких присутня у блоці Ющенка, а решта у тимошенківському “Форумі національного порятунку” та Соцпартії Олександра Мороза. Кінцева мета такої стратегії – знівелювати користь від виборів для будь-якої політичної сили, з якої може вирости небажаний для Леоніда Кучми наступник.
|
|
