"Кнайпи Львова" - пораз другий
БУЛО КОЛИСЬ
|
Юрій Винничук. Кнайпи Львова. – Львів: ЛА “ПІРАМІДА”, 2001. – 290 с.
Часом, коли я пізно повертався додому, моя мама, яка ще пам’ятає часи Найяснішого цісаря Франца Йосифа І, питала мене напівжартом: “Де ти ходив? До Бабачка на шкварки?..” Донині часом вона з ностальгією згадує про заклад пані Телічкової чи цукерню Залеського на Академічній, про пиво з “бровару на Погулянці” та інші давноминулі реалії львівської гастрономії, які після приходу “совітів” зникли з львівського обрію.
Потім настала ера “чайних”, “закусочних”, “чарочних” та їдалень. І лише за останнє десятиліття “общєпітовський” сервіс поволі випирається з новочасних львівських кнайп. Однак дотепер у закладах із “заграничними” назвами та сучасним інтер’єром, незважаючи на приватну власність, конкуренцію та ринкові відносини, у багатьох з них продовжує культивуватись совдепівське ставлення до клієнтів.
Хоча, як пише, Юрій Винничук, у деяких довоєнних львівських кнайпах не завжди “клієнт був паном”. Наприклад, у кнайпі Кноблюха “всередині було так, як мовби в якомусь льоху, де зазвичай тримали бульбу”: не було ані склянок, ані келишків, а відвідувачі пили з “чвертьлітрових бляшаних кубків, котрі були ще й примоцовані до столів ланцюжками, довжини яких вистарчало тільки на те, аби кубок досягнув писка”. Такі заклади називалися “мордовнями”, бо “порядна публіка” туди могла втрапити лише під дуже доброю “мухою”.
Для поважної публіки було в Королівському столичному місті безліч кав’ярень, цукерень, шинків, корчем, сніданкових покоїв, винарень, броварів – словом, “до вибору і кольору” кожному на його смак та кишеню. До того ж для “розривки” казино, редути, кабаре, танцювальні зали та городи. Сам перелік займає цілі сторінки книги Ю. Винничука, яка могла б служити непоганим путівником по Львову ХІХ та першої половини ХХ століття.
Розділи книги “Львівських каварень чар”, “Найславетніші кнайпи”, “Цукерні”, “Готелі”, “Касино”, “Шинки, корчми, мордовні”, “Каварняна хроніка” добре ілюстровані та доповнені газетними хроніками та добірними зразками неповторного міського фольклору.
За неповний рік – це вже нове видання, бо “перше розлетілося так хутко, що довелося готувати друге – суттєво доповнене і виправлене”. Не сумніваюся, що не довго доведеться чекати і на третє видання. Хотілось би тільки побажати авторові, щоб не полінувався доповнити книгу хроніками львівських кнайп другої половини ХХ століття.
P.S. Вітаємо Юрія Винничука та ЛА “Піраміда” зі званням лауреата Форуму видавців за “Таємниці львівської кави”.
|
|
