Новий уряд демонструє своє обличчя
ПОЛЬЩА
Любко ПЕТРЕНКО
|
на світлині: “Чудова сімка” майбутнього уряду
Світлина AG
Завтра у Польщі пройдуть парламентські вибори. Оскільки політична ситуація у нашої західної сусідки значно стабільніша, аніж в Україні, то результати голосувань з розкидом у кілька відсотків були відомі ще тиждень тому (чит. “Поступ” за 15 вересня 2001 р.). Незаперечну перемогу здобуде коаліція Союзу демократичної лівиці (SLD) та Унії праці (UP), набравши 43-48 % голосів. А щоб поляки навіть не сумнівалися в перемозі коаліції, вона вже оголосила список ключових осіб у майбутньому уряді.
Передвиборча статистика
Для правих партій правлячої з 1997 року коаліції Акції виборчої cолідарності правиці (AWSP) та Унії свободи (UW) ці вибори стануть найдошкульнішою поразкою з часу повалення комуністичного врядування в 1989 році. І хоча ще тиждень тому їм прогнозували реальний шанс бодай потрапити до парламенту, то, згідно з найновішими даними соціологічних досліджень, стало зрозуміло, що жодна з них не здолає виборчого бар’єру. AWSP здобуде 4-5% голосів, а для отримання перепустки до Сейму їй як коаліції партій необхідно було б набрати 8 відсотків. За UW проголосує 3-4% електорату, тоді як бар’єр для партій становить п’ять відсотків.
Нині стоїть питання лише про те, чи зможе коаліція SLD-UP самостійно сформувати уряд, чи доведеться просити допомоги в колег-ліваків. За найбільш оптимістичним для лівої коаліції прогнозом, який подає – за результатами власних досліджень – газета Rzeczpospolita (ця газета завжди дотримувалася правоцентристських позицій, тому не може не дивувати те, що саме вона пророкує лівим такі світлі перспективи), SLD-UP вистачить депутатів до сейму, аби не приймати до урядової спілки ще якісь політичні сили. Що більше, Rzeczpospolita передбачає, що коаліція матиме навіть на 25 депутатів більше, ніж це потрібно для створення кабінету міністрів.
Загалом розкладка голосів виглядає так: за SLD-UP голосує 48% виборців, за Громадянську платформу – 15%, за PSL – 10%, за “Самооборону” – 8%, за Право і Справедливість – 6%. Ліга польських сімей зі своїми чотирма відсотками залишається за бортом, як і UW (3%) і AWSP (5%). Але навіть за такого розподілу місць у сеймі ліва коаліція їх не здобуває.
У перерахунку на кількість депутатів (відкидаючи тих, хто не здолав бар’єр) ліва коаліція забезпечує собі 256 мандатів у сеймі. Цього достатньо для того, аби відкидати поправки від сенату, але замало, щоб долати вето президента (для цього потрібно 276 голосів). Зрештою, навіщо долати вето президента-однопартійця?
Інші 204 мандати партії, які творитимуть опозицію, розподілять між собою таким чином: 75 мандатів здобуде новостворена правоцентристська партія Громадянська платформа. Селянська партія (PSL) – колишній партнер SLD в урядовій коаліції 1993-1997 рр. – матиме 52 мандати. Несподіваний pr-прорив здійснила революційна селянська профспілка “Самооборона” під проводом головного бунтаря Польщі Анджея Леппера: Rzeczpospolita пророкує їй 44 місяця в Сеймі. Серйозно парламентською силою обіцяє стати ще одне політичне немовля – партія “Право і справедливість”, яка, згідно з прогнозом газети, здобуде 32 мандати.
Щоправда, інші авторитетні соціологічні інституції на майбуття коаліції SLD-UP дивляться значно критичніше. Наприклад, Центр дослідження громадської думки не обіцяє коаліції шансу формувати уряд самостійно. Згідно з дослідженнями Центру, SLD-UP здобуде підтримку в 43 відсотків електорату, Громадянська платформа – у 15%, PSL – у 12%, “Самооборона” – у 9%, Право і Справедливість – у 7%.
Центр навіть передбачає входження до парламенту ще однієї партії – Ліги польських сімей, яка зможе набрати 5% голосів. UW і AWSP отримають по 4% і залишаться поза грою. У такому випадку SLD-UP здобуває 220 голосів у сеймі, чого замало, аби нехтувати при формуванні уряду сторонньою допомогою.
Лідери майбутнього кабінету
Та все ж лідер SLD Лешек Міллер, лізучи поперед батька в пекло, вже проголосив сімох ключових осіб майбутнього уряду. Хто ж увійшов до тієї “чудової сімки”? Лідером, тобто прем’єр-міністром, Міллер без зайвої скромності проголосив себе.
Лешек Мілер (1946 р. н.) – партійний функціонер з 30-річним стажем. 1969 року вступив до комуністичної Польської об’єднаної робітничої партії. 1977 року закінчив навчання на факультеті політології Вищої школи суспільних наук при ЦК ПОРП, відтоді працював у центральному комітеті партії. З 1986 до 1988 працював першим секретарем у Скернєвіцах. У грудні 1988 року повернувся до Варшави на посаду секретаря голови партійної комісії у справах молоді та громадських організації.
А за кілька місяців став членом Політбюро ЦК. 1989 року Міллер взяв участь у перших демократичних виборах до сенату, але комуністичне минуле стало для нього гарантією фіаско. Тож він узявся за творення Соціал-демократичної партії Речі Посполитої. До березня 1993 року він виконував у ній функції генерального секретаря. 1997 року він став головою партії й одночасно керівником фракції Союзу демократичної лівиці в сеймі. З 1999 року, коли SLD з коаліції перетворюється на єдину партію, Міллер очолює її.
Другою особою уряду – віце-прем’єром і водночас міністром фінансів – мав би стати Марек Белька, член SLD.
Марек Белька (1952 р. н.) – 1972 року закінчив економічно-соціологічний факультет Лодзького університету. З 1973 до 1996 року працював на кафедрі економіки цього університету. 1994 року здобув звання професора економічних наук. З 1990 до 1996 року працював радником і консультантом у міністерстві фінансів, міністерстві реформи власності, Центральному управлінні планування.
Світовий банк часто залучав Бельку до роботи консультантом. З 1996 до 1997 працював економічним радником президента Александра Кваснєвського. У лютому 1997 року обійняв посаду віце-прем’єра і міністра фінансів в уряді Влодзімежа Цімошевича. Нині є радником президента.
Крісло ще одного віце-прем’єра і міністра інфраструктури зарезервовано для Марека Поля. Він, на відміну від двох своїх попередників, є функціонером Спілки праці.
Марек Поль (1953 р. н.) – за освітою інженер і економіст. Член ПОРП з 1976 року. У посткомуністичні часи вступив до Польської соціал-демократичної спілки. 1992 став одним із творців Спілки праці. Але 1993 року мусив призупинити своє членство в UP, оскільки прем’єр Вальдемар Павляк запропонував йому посаду міністра промисловості й торгівлі, а його партія перебувала в опозиції до уряду. 1998 року Поль очолив Спілку праці.
Шефом Міністерства внутрішніх справ і адміністрації має стати Кшиштоф Янік (SLD).
Кшиштоф Янік (1950 р. н.) навчався на правничому факультету Ягеллонського університету. З 1971 до 1981 року працював в Інституті політичних наук Шльонського університету. З 1968 року – член ПОРП. Працював на різних партійних та адміністративних посадах. В останні дні існування ПОРП (до січня 1990 року) очолював секретаріат Комісії праці в середовищі інтелігенції. Потім вирішив долучитися до соціал-демократів. 1997 став генеральним секретарем партії. З 1999 року виконує обов’язки генерального секретаря SLD і є довіреною особою Лешека Міллера.
Влодзімєж Цімошевич (SLD) серед решти членів “чудової сімки” може похвалитися тим, що займав найвищу посаду – був останнім прем’єром лівого польського уряду. Нині йому пропонують лише пост шефа зовнішньополітичного відомства.
Владзімєж Цімошевич (1950 р. н.) – доктор юриспруденції. Членом ПОРП був з 1971 до 1990 року. По ліквідації комуністичної партії довгий час залишився безпартійним. Тим не менше до 1991 року очолював парламентську фракцію SLD. 1990 року брав участь у президентських виборах і здобув прихильність 1,5 мільйона поляків. У сеймі другої демократичної каденції його було обрано віце-маршалом. Потім прем’єр Павляк запропонував Цімошевичу посаду віце-прем’єра і міністра справедливості. З 1996 до вересня 1997 року Цімошевич сам очолює уряд. І лише 1999 року він зважився на членство в SLD.
Міністерство національної оборони має перейти в підпорядкування Єжи Шмайдзінського (SLD).
Єжи Шмайдзінський (1952 р. н.) навчався на факультеті народного господарства Економічної академії у Вроцлаві. Досвід політичної боротьби здобував у “польському комсомолі”– ZSMP. 1973 року вступив до партії, з 1986 року був членом ЦК. Після розпуску ПОРП 1990 року вступив до Соціал-демократичної партії. З 1993 року був її генеральним секретарем, а з 1997 – заступником голови. 1999 року вступив до SLD, де теж заступав голову. В сеймі деякий час очолював фракцію SKL, а також комісію в справах національної оборони.
І, нарешті, останній і водночас наймолодший член команди – Міхал Тобер (SLD), який має стати речником нового уряду.
Міхал Тобер (1975 р. н.) здобув освіту у Варшавському університеті за фахом “право й адміністрування”. У 1993 році, коли йому виповнилося 18 років, перейнявся соціал-демократичною ідеєю й вступив до відповідної партії. У 19 років став наймолодшим членом ради м. Варшави. 1995 року став керівником фракції Молодих соціал-демократів. З 1997 року увійшов у крайове керівництво Соціал-демократичної партії. Довгий час перебував на навчанні за кордоном (у США, Франції та Бельгії). 1999 року був призначений керівником прес-служби SLD.
На думку експертів, завчасна презентація кабінету – це непоганий pr-хід, спрямований на те, аби більшість поляків повірила, що перемога коаліції неминуча, що коаліція хоч сьогодні готова до плідної праці на благо суспільства, що тривалих дебатів щодо формування уряду не передбачається. А головне, пан Міллер намагається підвести своїх співвітчизників до думки, що, мовляв, якщо коаліція формуватиме уряд самостійно, то в ньому не буде зайвих суперечок, а якщо ж візьме когось до спілки, то тільки й чекай перманентних сварок, як це було за час існування правої коаліції AWS-UW.
|
|
