Sex, drugs and rock'n'roll
"""ЧЕТВЕР"""
Оксана ГОРЕЛИК
|
Новий номер журналу “Четвер” запрезентує українському читачеві щонайменше один бестселер.
Проект № 13 Cambell названо, звісно, на честь відомого американського супу. Найбільший за обсягом серед усіх попередніх номерів, він є добротною мішанкою як із абсолютно самодостатніх творів, так і з тих, що цікаві лише в контексті часопису (за аналогією до інгредієнтів супу: одні можуть існувати окремо, інші є лише доповненнями, як-от – лавровий лист...). Хоча насправді перше, що спадає на думку, це, звичайно, апеляція до Ендi Ворхола. Його тінь упала ще на попередній номер (MTV), а в цьому, так чи інакше, промайнула чи не в усіх рубриках. По-перше, “Четвер” подає поезію бітників Аллена Ґінзберга, Греґорі Корсо, Роберта Крілі та Френка О’Тари у перекладах Юрія Андруховича. Зв’язок, здається, є очевидним: те саме покоління, той самий черговий остаточний крок поза всі існуючі кордони, що знову назавжди змінив перебіг світової культури.
По-друге, по-третє і по-четверте, ця змінена культура продовжує виявляти себе на цілком віддалених від стероризованої Америки теренах. Енді Ворхол – людина-пароль нью-йоркської богеми. Він навряд чи усвідомлював свої, словацькі чи українські – немає значення, проте гірські корені. Власне, ці міфічні українські (о’кей, нехай словацькі!) гори, незалежно від їхнього усвідомлення Енді Ворхолом, і так само гори американські є тим спільним знаменником, що поєднав сучасну американську й українську культури. Принаймні в контексті 13-го “Четверга”. І тут постає тінь іншого великого американського дивака – Девіда Лінча. Він свого часу також назавжди змінив обличчя американського поп-культу, перевернувши догори ногами уявлення про телесеріал, який разом з однойменним фільмом і книжками Дженніфер Лінч і Скотта Фроста творить чорну американську сагу “Твін Пікc”.
Як і Лінч, підламуючи поп-культівські “три кити” – секс, цинізм, садизм – вишуканим чорним гумором, як і Лінч, обравши місцем дії благонадійне провінційне містечко в горах, здійснює свій вибухоподібний дебют в українській літературі Любко Дереш. Його роман “Культ” займає більшу частину “Четверга”. Це ім’я, як кажуть у широких мистецьких колах, невідоме. Утім, сам редактор “Четверга” Іздрик твердить, ніби бачив Любка Дереша на власні очі – навіть розмовляв із ним. Щоправда, це вдалося йому лише після того, як під час авторської програми на радіо “Ініціатива” “Між середою і п’ятницею” він декілька разів просив Дереша чи його знайомих зголоситися. Уже тепер, коли уривки роману “Культ” звучать в ефірі у виконанні Іздрика, а точно після презентацій і надходження “Четверга №13” у продаж, цей загадковий автор має всі шанси прокинутися знаменитістю. Ба більше – стати голосом свого покоління, обділеного романтичним революційним пафосом у період становлення, достатньо цинічного, але від того не менш виснаженого. Виснаженого особистісними й інтелектуальними пошуками, задимленими студентськими ночами, відносною світоглядною й абсолютною сексуальною свободою, неконтрольованими потоками більш-менш цікавого чтива та всіляким постмодернізмом. Усе це – на основі захопливого сюжету із воістину шекспірівськими відгалуженнями, культурного коду “просунутого” студентства другої половини 90-х, більш чи менш відвертих відсилань: від Кінга, Желязни та Кастанеди до Кафки та зграї інших іздриків. Воно прочитується на одному диханні, впізнається та викликає хвилю почуттів, серед яких, відповідно до віку, питомою є ностальгія.
Іще не оговтавшись від майже гностичного трилеру Дереша, читач потрапляє в інше гірське задзеркалля – цього разу “Станіславівського феномену”. Тут тобі і Єшкілєв яко поет, і Галина Петросаняк англійською мовою, і “Синопсис Станіславівський необов’язковий” пера Мордехая Еренпрайса. Ця енциклопедія героя нашого часу, якщо конкретніше – ні! не вишуканого станіславівського поета, а студента Прикарпатського університету, – певним чином перегукується з “Культом”, а саме: тріада “секс, цинізм, садизм” (щоправда, у значно жорсткішому варіанті), наркотичний досвід, побутовий інтелектуалізм і сувора ієрархія культурних цінностей. (Натомість відрізняється схильністю до перенасиченості та студентського естетства, як-от – до більш чи менш вишуканої “груповухи”). Попри всі снобістські балачки про вичерпність постмодернізму, літератури та й загалом, “Четвер” віднедавна став справжнісіньким інтертекстом: кожний номер тягне за собою наступний. 13-й відкривається віршем Назара Гончара www.рар.uа – відголоском спецвипуску “Папський “Четвер”.
У Cambell вливаються інші проекти: тернопільська самвидавча газета “Zвірші” під редакцією Юрія Завадського; цілком автономний проект Олекси Фурдіяка та Анатолія Звіжинського “Ексцесус” – добірка мистецтвознавчих статей та інтерв’ю з власною концепцією, художнім оформленням і підводними течіями; інші одно- та двоосібні проектики, варті окремих розлогих рецензій.
Проект Cambell неодмінно дозволяє відчути тяглість, за перепрошенням, концепції. Роздивляючись американські фотографії 50-60-х років, переважно рекламні (включно з рекламою супу Cambell, зрозуміло), якими щедро пересипаний 13-й номер, очевидною стає його зв’язок із номерами МТV, “Графіті”, Wherever і Тhe best of... якщо не за текстами, то принаймні за задумом. Очевидно, основним чинником є молодість авторів – зростання кількості дебютантів, і так само юний вік читачів. Молодість, яка вимагає саме своїх героїв, саме свій понятійний блок. На щастя, вона й досі потребує доброї літератури.
Р.S. Презентація 13-го номеру журналу “Четвер” відбудеться 20 вересня у клубі-кафе “Лялька “ о 18.00.
|
|
