Бутрінті: магія античного амфітеатру
Успіх курбасівців на міжнародному фестивалі в Албанії
СЦЕНА
Марта ҐАРТЕН
|
Міжнародний театральний фестиваль у Бутрінті має всі шанси незабаром нагородити невеличке містечко Саранду на півдні Албанії тією ж славою, яка огортає французький Авіньйон чи шотландський Единбург. А чом би й ні? Ще трохи – і сервіс інфраструктури тут сягне звиклих цивілізаційних стандартів. А плюс до того – чудова природа субтропіків на вузькій смужці узбережжя Адріатики та мальовничі гірські краєвиди Країни орлів (так у перекладі з мови автохтонів називається Республіка Шкіперія, тобто звикла нам Албанія). І міністерство культури країни зробило правильний стратегічний хід, на державному рівні підтримавши як перспективну ідею фестивалю, подвижником котрої є його директор Альфред Буалоті.
Другий театральний форум, що зібрав інтернаціональний склад на сцені античного амфітеатру в Бутрінті, засвідчив колосальні можливості донедавна закритої Албанії для входження у міжнародне співтовариство: мистецька акція вабить людей із різних куточків світу в країну, яка визнала демократичні пріоритети та докладає зусиль для піднесення економіки, підірваної десятиліттями мілітаристської ідеології й ізоляції.
Хоча поки що Албанія може вразити будь-якого європейця, котрий наважиться перетнути її кордон. Не дивно, що й для курбасівців пропозиція дирекції фестивалю взяти участь у програмі II бутрінтського театрального форуму стала запрошенням до подорожі в невідомість, навіть за умови повної оплати всіх видатків у Албанії та часткових витрат на дорогу. Оскільки амбасади цієї держави в Україні немає, то дозвіл на в’їзд до Шкіперії українські актори отримали вже аж на одному з її північних митних переходів, здолавши перед тим нелегкий трансбалканський шлях. За високогірними дорогами Монте-Негро на львів’ян чекав неабиякий культурний шок...
Але художній керівник театру ім. Леся Курбаса Володимир Кучинський зазначив на прес-конференції в Саранді: “Я вдячний можливості спілкуватися з албанською культурою, яка так відрізняється від нашої. Ми дуже любимо пригоди і тому вдячні за щастя їх спізнати і за таке прийняття й спілкування. Нам було неймовірно приємно працювати в цьому справжньому храмі мистецтва, яким є сцена стародавнього амфітеатру в античному Бутрінті. Зал, у якому ми працюємо у Львові, – камерне затишне приміщення. А тут відчувається відкритість простору і те, що іноді називають магією місця. Ми це відчули під час вистави. Грати посеред автентики історичних декорацій, посеред живих вогнів, що вихоплюють із тла ночі кам’яні уступи, під зорями, які також дивилися в чашу цього амфітеатру ще в античні часи, – зовсім інакше, аніж грати в закритій споруді. Тут, коли саме небо Еллади дихає вічністю, актор переживає містичне відчуття повернення до колиски не тільки театру, а й усієї європейської культури. На цій сцені відкрилися такі глибинні істини, що можна говорити не тільки про те, що зміг побачити глядач, а й про те, чого ще не сталося, але що могло б бути. Мені ще хотілося б здійснити якусь постановку, виходячи з природи саме такого місця. Наприклад, тут би розкішно дивилася сатирівська драма. Побачивши, як працюють актори на репетиції, я попросив їх “підіграти” цьому місцю за всіма законами античної сцени і дуже щасливий із того, що вийшло”.
А вийшло так, що перша частина “Апокрифів” – “На полі крові”, у якій дуетну партію розкладено на шість голосів акторського ансамблю, позбулася ефектної для камерного приміщення зайвини. Здобувши дивовижну монументальну цілісність, вона прозвучала відверто епічно, як на психологічну драму.
Зрадництво в самовиправданні Юди поставало понадчасовою моральною проблемою Людини, так що враз повірилося: театр ім. Л. Курбаса – можливо, єдиний інтелектуально-філософський театр у нашій державі, що є конгеніальним драматургії Лесі Українки. На противагу детально структурованій першій частині вистави, друга, за першопочатковою концепцією, ставилася як перформенс художника, який прагнув створити образ Йоганни, жінки Хусової через костюм-маску. І яскраві костюми справді активно домінували на сцені, накидаючи акторам зовсім інші закони поведінки. Фантазійним формам костюмів-масок відповідала гротескова гра, за стильовим особливостями якої визначається доба постмодернізму.
“Не було жодної проблеми в тому, що ми не розуміли мови, – поділилися враженнями від “Апокрифів” курбасівців знані театральні актори Ема Ендреа та Роберт Нареніка. До цієї ж думки приєдналися режисер албанського театру BYLIS Клайді Морку, режисер театру SKAMPA і художній керівник фестивалю в античній Аполонії Адоніс Філіпі, спостерігач ОБСЄ Зара Зухурова та сербський театрознавець Драгана Бошкович. “Після вистави стільки емоцій, що не знаємо, які слова підібрати, щоби подякувати”, – відгукнувся Кадрі Роші. А найвизначніший албанський драматург Рушді Пулаха не приховував свого здивування: “Ви відкрили на нашому фестивалі щось нове й оригінальне в плані ідей. Вражає гармонія музики та пластичного руху, магнетизм подання слова. Це було дивне поєднання містичного та реального. Коли це побачив, то сказав собі – це Україна. Бажаю вам успіху. Я свого часу був у Києві, але акторів з України бачу вперше. І мушу сказати, що вони представляють свою державу краще за політиків”. На думку директора фестивалю Альфреда Буалоті: “У грі акторів театру ім. Л. Курбаса вчувалося відчуття іронії, фарсу, це те, що відривало від традиційного театру та наближувало до театру абсурду”. “Це найважливіша подія, з якою я зіткнулася на фестивалі, – вважає нью-йоркський арт-консультант Нейда Луз Мартінез, зацікавлена в контактах курбасівців з американським театром La Mama. – Відчувалося, наскільки для акторів було важливо, що вони грають в античному театрі, який дав поштовх розвитку різних культур. На мою думку, американському театру було б надзвичайно цікаво співпрацювати з європейським, котрий має такі глибокі традиції. Це поєднання дало б цікавий результат. Я вдячна щасливому випадку, що уможливив це знайомство. Після повернення в Америку продовжу ці перші кроки співпраці”.
|
|
