ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
Бенкет під час чуми
У п’ятницю наш нещасний бідний загниваючий “Водоканалтрест” святкував столітні уродини. О-ой, якби його бідолашна матуся могла передбачити, до якого рівня бідності опуститься її синочок, то, бігме, би зробила аборт.
Але уродини є уродинами, і як є нагода, то чого б і не ґольнути си два по двісті?
Для розминки зробило си панство урочисте засідання в Оперному театрі, де говорилося про грандіозні досягнення на ниві водопостачання, мигцем згадалося про труднощі та ґрунтовно зосередилося на рожевих перспективах.
Але на тім ся не скінчило, бо де би вдалося заманити стілько люду в Оперу, якби не передбачалося бенкету. Ну і влаштували вони си суперовий бенкет на триста осіб у ресторації готелю “Львів”.
Справжнє тобі весілля. Бо хоч “Водоканал” і дзяд, але – гоноровий. І бульбою зі шкварками гостей не буде приймати, а тому столи ломилися від розкішних закусок і напоїв. Тут тібє ікорка красная, тут тібє і баличок. Нарід, втомлений занудними доповідями, пив за здоров’я Водоканалу і в міру опускання горілки до рівня моря перетворювався на малокеровану отару. Гриміла музика, хорові співи і скороспілі спічі. Бо ніц у нас так файно не виходить, як гуляння. Що вміємо, то вміємо.
І нікому, либонь, із запрошених батьків міста не спало на думку, а за які ж то ми грошики п’ємо та жеремо? Бо ж пан Сулипа клянеться-божиться, жи все до копійки йде на оплату елєктрики. А тим часом нові приміщення розбудовуються, авта купуються, бенкети луною котяться. А щоби заткати окремі писки, то на бенкет було запрошено і отдєльних таваріщєй, які за планом повинні примружити вочка на те, як борги “Водоканалу” зростатимуть і зростатимуть, аж поки його не оголосять банкрутом і за безцінь не спихнуть якому-небудь Цуркісу.
А тому, мої любі, пам’ятайте, що платячи справно за воду, ви не тільки підтримуєте економічне зростання нашої країни, але й окремо взятого пана Сулипу. Най му ся файно гикає після коропа по-жидівському.
“Жіноча воля”
Шось вони си так подумали, жи я на них воко маю. Але, бігме, жи ніц не маю, іно часом в Юльці поцуплю та й перегляну. Бо Юльця ся дуже тішит, жи є в нас в Галичині вже своя кобітяча газета. І я ся теж тішив, якби не було одного “але”. Тота газета псує ми Юльцю наніц. Ну, помисліть тіко, яке там ся пише гасло на кожному числі: “Чого хоче жінка, того хоче Бог”. І теперка не маю спокою, бо ні в чому відмовити не годен. Відразу мені тиць під носа тото гасло – і фертик. Але невже Богові, прости мене грішного, так само хочеться французьких духів, квітів, шампанського і цьомка в щічку перед сном? Або тотих... з крильцями?
Франко під пантофлею
Минулого тижня всі газети відгукнулися на святкування роковин Івана Франка в Нагуєвичах. І майже всі дуже дивувалися з того факту, що Франкове свято перетворилося на свято аграріїв, а точніше – на їхній передвиборний гімн. Пан губернатор оголосив Франка наставником АПУ. І даремно, мовляв, його намагаються привласнити соціялісти. Ясна річ, що це не дуже засмакувало об’єднаним есдекам.
Тоді Леонід Кравчук потягнув ковдру на себе: “Франко був засновником в Україні соціал-демократії західного зразка!” Але аграріїв було-таки більше, бо ту така благодатна земля, жи іно аграріїв і родить. А щоби не забракло місцевих бойків, то їм на підмогу прибули і Катерина Ващук, і аграрії з Черкащини, Івано-Франківщини та Волині. У тому партійному змаганні за Франка не обійшлося і без чудних та невеселих моментів, які свідчать про одне: аграрії готові задля перемоги переступити геть через усе. Узявши у свої сільські мозолясті руки організацію тої урочистості, вони якось зовсім проігнорували людей, котрі мали б у тій ситуації знаходитися якнайближче до Франка. Колись за совітів на всі тоті дифіляди возили творчу та наукову інтеліґенцію, у тому числі й письменників, цілою кавалькадою автобусів, а тепер на письменницьку організацію виділили іно п’ятнадцять місць. Я вже не кажу про те, що існує ще одна республіканська письменницька організація – АУП, якої взагалі до уваги не взяли.
Але цього не досить. Цікаво, що й “Львівський національний університет імені Івана Франка, в якому я працюю, – пише Роман Іваничук у “Високому замку”, – правда, і такої “квоти” не мав. Це для мене щонайменше дивно, бо щороку, а тим більше у круглі дати, університет організовує наукові конференції, Франківські читання з виїздами в Нагуєвичі, Криворівню, Борислав, Дрогобич!”
Цього ж року письменник, на превелике своє здивування, не побачив у Нагуєвичах на святковій трибуні жодного працівника університету, не почув виступу ректора, який чомусь товкся серед натовпу. Може, тому що не аграрій? Зате інший ректор-аграрій мав змогу проголосити кілька передвиборних гасел. І то так виглядає, жи колись Франка не допустили до університету, а тепер університет не допускають до святкування Франка, завершує свої сумні нотатки Р. Іваничук.
* * *
Тим часом мої агенти мені доносять ще про один безпрецедентний трафунок на тому збіговиську.
Серед височайше допущених на трибуну не виявилося найбільшого на Львівщині поета Ігоря Калинця. На самому святкуванні він був і навіть якось ненароком перед початком церемонії приблукав на тоте святе місце, котре зайняли наші скороспечені бонзи, але зорієнтувавшись, що може опинитися в непривабливій ролі сливки, вицофався назад в народні маси. Ніхто його ані не пробував спинити, запропонувати прочитати якогось вершика – боронь, Боже! Але так сі стало, жи високому начальству десь попри око мигнула постать Калинця серед президії, і наступного дня воно вже грало в усі дзюрки підлеглих:
– Хто посмів? Як допустили? Як він пройшов повз охорону?
– Та він же довго не затримався.
– А що якби лишився? А що якби попхався до мікрохвона і дав по нас, по славних аграріях, залпом?
Да-а, катастрофічний міг вийти промах. Просто удар по системі. А все чому! Передбачати слід отакі трафунки. І ще на підступах до Нагуєвичів, кільометрів бажано так за сто, поставити шлагбауми, посилену охорону, кожному дати в руки світлину Калинця, псів надрочити на запах його віршів. І як тільки він з’явиться – тут його й затримати для вияснєнія лічності. І так щоразу. А там, гляди, йому й самому відхочеться їздити на такі дифіляди.
Кумедний рейтинг
У “Високому замку” опубліковано якийсь дивний книжковий рейтинг, підготований асоціацією “Ж.А.Р.”. Дивний він тим, що до списку буцімто бестселерів увійшли переважно книги, які дуже слабо розкуповуються. Ну, яким чином можна назвати бестселером книжку Жуль Верна, видану ще 1994 р., і яка ще й досі перебуває в продажу? Або дитяча книжечка Галини Гордасевич, видана... 1996 р., – гарний мені бестселер, якого не годні стілько літ продати! А самі цифри проданих “бестселерів” і зовсім смішні.
Справи колійові
Кожен заробляє як може. Особливо тоті, жи прикидаються бідними. Бідна залізниця теж вирішила поправити своє фінансове становище і вигадала дотепний спосіб, як урвати трохи грошиків, не особливо напружуючись.
У касі попереднього продажу квитків на вулиці Гнатюка вам запропонують найгірші місця, які тільки можливо знайти в потязі. Але при цьому порекомендують звернутися до послуг такого собі дочірнього підприємства, виплеканого головним вокзалом “Каси-Сервіс”. Там уже квитків до кольору – до вибору. І людей нема ні душі. Просто благодать. Правда, жи квитки тут на кілька гривень дорожчі. То так виглядає, жи колія вирішила легалізувати той свій підпільний бізнес зі спекуляції квитками, який досі процвітав. Квитків у касах не було, а з рук – будь ласка.
Корупція в дипломатичному корпусі України
Ну, тішмося. Уже наш славний Василько Базів в інтернет потрапив. Саме там (www.ukrainiancorruption.com) я вилапав велику підбірку матеріалів про нашого родака, якими не натішаться канадійські українці. І як тут не порадіти, що більшість із тих матеріалів походять-таки з “Поступу”.
“З року в рік у переліку скорумпованих держав йде попереду Україна, – сповіщає інтернет-видання. – Кримінально-олігархічне оточення президента Леоніда Кучми відмило й далі відмиває брудні гроші в астрономічних сумах. Сам же гарант Конституції України, за даними преси, накрав і через підставні особи утримує в міжнародних банках близько 1 млрд. доларів.
Владні структури України – здебільшого кримінальні. А це тому, що до всіх цих рівнів Леонід Кучма добирає корупціонерів, на яких в Україні або за кордоном заведено кримінальні справи. Якраз такі чиновники віддано служать президенту Леоніду Кучмі, адже бояться потрапити за ґрати (як це було з Павлом Лазаренком). Через те корупція в Україні набула катастрофічних розмірів.
Прикладом корумпованої пов’язаності президента Леоніда Кучми з урядовцями може бути Олександр Волков. Пригадаємо: в Бельгії за відмивання брудних грошей проти нього відкрито кримінальну справу. Для звершення правосуддя ця країна вимагає видачі згаданого олігарха. Та досі президент Кучма не тільки не видав Олександра Волкова Бельгії, а й демонстративно утримує цього олігарха в своїй адміністрації.
За сприяння президента Леоніда Кучми корупція проникла в усі державні структури, зокрема в дипломатичний корпус. Не так давно Генеральним консулом Генерального Консульства України в Торонто призначено Василя Базіва, людину з темним минулим, злодія. Ось деякі моменти з його життя”.
Далі описуються всі щаблі кар’єри нашого героя: від сумлінної праці заступником секретаря партійної організації, активного членства на “Посту ім. Я. Галана” до раптового перетворення на “великого українського патріота”. “Цілком імовірно, що КДБ допоміг Василю Базіву стати редактором газети “За вільну Україну”, першого національно-патріотичного часопису в Україні. Бо люди з так званого “Поста ім. Я. Галана” часто співпрацювали з КДБ. Скоро Василь Базів довів часопис “За вільну Україну” до економічного краху. Тому працівники газети висловили недовіру своєму редакторові, й під їхнім тиском проти Василя Базіва було порушено кримінальну справу.
Та раптом люди типу Василя Базіва стали потрібні злочинному режимові Леоніда Кучми”.
Але скільки канадійські українці не протестують проти перебування Базіва в посольстві, скільки не пікетують – ніц не помагає. Хлоп має плечі – і на то нема ради.
Злодійська система своїх так просто не здає. Зберегли Сенчука, збережуть і Базіва. Цікаво, що обидва ці майстри махінацій належать до аграріїв.
|
|
