життєві умовності
БОНДАРЕНКО
Дитина народжується на світ, не знаючи про жодні умовності. Вона діє за Ольжичевим принципом: “Захочеш – і будеш. В людині – затям – лежить нерозгадана сила”. Дитина вражає нас своєю безпосередністю та невмінням обманювати. Натомість протягом життя вона набуває чимало негативних рис: учиться брехати, лицемірити, красти, зраджувати, чинити підло та ницо. Із них єдино людською властивістю, здобутою в процесі дорослішання, є почуття кохання. У ньому людина може бути відкритою, може бути сама собою. Але вона часто сама ж лякається своєї людськості і знову вбирається в шати умовностей.
Понад те: вона регламентує кохання. Намагається свій дар уніфікувати й перетворити на буденну складову життя. Таку ж, як чищення зубів чи відвідини туалету. Я не кажу про те, що людина переконує себе в тому, що необхідно: а) кохати лише одну жінку (чоловіка); б) кохання і секс є синонімами; в) кохатися слід двічі на тиждень, обов’язково вночі і без зайвого оголення тіла; г) кохатися слід лише в одній позі. Усе, що виходить поза цей “кодекс Наполеона”, може бути назване збоченням чи відхиленням у психіці.
Так само регламентується все інше: процес виховання дітей, їх народження; укладання шлюбу; спілкування з Богом; процес смерті. Питання про евтаназію, аборти, “шведський” варіант сім’ї, свінг наштовхуються на осуд громадськості, яка відмовляє людині в праві бути собою. І тому більшість людей мислять так: “А що скажуть про це оточуючі?”. А ті стають усе більш агресивними. Це саме ці оточуючі влаштовують судилище над доктором Кеворк’яном, який задовольняв нормальне людське бажання безнадійно хворих – бажання припинити нестерпні та безглузді муки. Це саме вони законом забороняють аборти. Це саме вони обмежують кримінальним кодексом людську сексуальність (не маю на увазі статтю про зґвалтування: ґвалт не має нічого спільного з сексуальністю). Це саме ці оточуючі вводять у повсякденний вжиток різноманітні табу, як-от: “Не вбий!”, “Не вкради!”, “Ювілейні і гнуті не кидай!”, “Не стій під стрілою!”, “Не залазь – уб’є!”, “За буйки не запливай!”
До речі, упродовж дорослішання людина отримує ще й розум – аби самостійно вирішувати, що є добре, а що – погане. Заповідь “Не вбий!” є зрозумілою, але зовсім не універсальною. Іноді потрібно вбити, і до цього слід бути готовим.
Особливо, коли мова йде про покидьків, про ницих і жахливих людей, яких наше суспільство також вимагає толерувати, ізолюючи. “Убей аккуратно, дерзостно, как может убить лишь Бог”, – писав білорус Адамович у вірші “Убей Президента”. Те ж саме з “Не вкради!”. А якщо крадіжка допоможе врятувати людство? А якщо якийсь супергерой пробереться в лігво злочинців і викраде пробірку зі штамом смертельного вірусу, що може знищити все живе на землі? Це теж порушення заповіді? І вже зовсім не можу зрозуміти сьому заповідь.
Зрештою, не я один. Можливо, саме тому в кінці світу й набереться лише 144 тисячі тих, хто не порушив жодного табу і припису. Вдумайтеся: 144 тисячі за весь час існування людства! 144 тисячі обраних. Ті, котрі не порушили табу.
Скількох цікавих людей не буде в цій компанії. Скількох великих – тих, котрі багато чого втілити і багато чого створили – не буде відтворено для подальшого життя!
Божевілля та смерть Ніцше стали логічним фіналом його тривалого протистояння з суспільством. Він намагався продемонструвати людям, що ті можуть зрівнятися з Богом і, самовдосконалившись, здатні творити Заповіти, за якими й належить жити. Жити, а не існувати. Жити в постійній боротьбі. В умовах “буття-без-прикриття-в-умовах-максимально-ризикованого-ризику” (це вже сказав Хайдеггер), а не в умовах ситого та спокійного конформізму, до якого людство прагне. І всі умовності спрямовані на створення саме такого ситого й умовного життя, нібито схожого на рай. У якому немає несподіванок і катаклізмів. Де кохаються за регламентованими приписами. І вмирають теж за заздалегідь заготовленим сценарієм... Ви не задумувалися, чому найбільше самогубців – у ідеальній, ситій і комфортній Швеції? І чому найгеніальніші митці з’являлися в часи криз і лихоліть? І чому ці ж таки генії у 99% випадків конфліктували зі суспільством, із Церквою, з їх умовностями та догмами?
...Зевс переміг титанів на початку світотворення. Далі він поступався троном Юпітеру, Христу, Аллаху, Марксу, Попперу і Соросу. Титани перебували в Тартарі та мовчки спостерігали за тим, що твориться на світі. Час від часу вони давали про себе знати, але мляво й невиразно.
Але вони обов’язково повинні взяти реванш. Реванш над людськими умовностями, надиктованими Зевсом і його епігонами.
Кость БОНДАРЕНКО
|
|
