Остання фантазія вийшла майже ідеальною
FINAL FANTASY
|
(“Final Fantasy: The Spirits Within”. США, 2001. Реж.: Hironobu Sakaguchi. 106 хв.)
Живих акторів тут використовували тільки для озвучування діалогів. Головна героїня Акі майже ідеальна. У неї вродливе, гладеньке обличчя, волосся до плечей, струнке тіло, верхня частина якого має ідеальні форми. Вона трохи схожа на Сандру Баллок, але має щось азіатське у рисах обличчя і зачіску Дженфіфер Аністон.
Журнал для чоловіків Maxim надрукував серію її еротичних фотографій. У журналі Entertainment Weekly вона потрапила до рейтингу It, куди заносять тільки людей, які випромінюють таємниче “щось”.
Найвродливішими є її карі очі, які часто меланхолійно дивляться у далечінь. Зіниці виражають характер і розум. Це важливо не лише тому, що героїня “Останньої фантазії” – науковець Росс, яка має виглядати переконливо. Важливо це і тому, що вона повинна бути максимально схожою на людину.
Таємниця називається CGI – Computer Generated Imagery. Відтепер комп`ютери можуть усе: наповнювати стадіони глядачами, населяти міста будь-якої величини, створювати цілі міста, заміняти тисячі статистів та сотні моделей. А багато фільмів стають можливими тільки завдяки CGI.
Багато маленьких фігур, які потонули разом із “Титаніком”, були теж тільки комп`ютерними симуляціями, як і величезні хвилі у фільмі “Шторм”. Але найбільш послідовною комп`ютеризація була у фільмі “Матриця”. Отже, CGI давно існує в кіно.
“Остання фантазія” – це перший фільм, цілком створений комп`ютерами. Звичайно, “Остання фантазія” – це провокація. Вже через кілька хвилин після початку перегляду забувається, що фігури не справжні. Для того, щоб жести і рухи персонажів виглядали природно, їх сканували з реальних акторів. Це робилося за допомогою тих самих методів, яким раніше знищували тілесні недоліки справжніх акторів із кадру. Навіть ракурси знімальної камери і побудова окремих кадрів наслідують драматургію звичайних фільмів.
Але “Остання фантазія” не ідеальна. Для комп`ютера доброю є атмосфера фільмів жанру наукової фантастики, похмурих світів майбутнього. Бо обличчя виглядають неприродними і розмитими у світлі. Кумедним є той момент, коли Алек Болдвін озвучує персонажа, який “зліплений” з Бена Аффлека.
“Остання фантазія” без сумніву увійде в історію кіно, як перший звуковий і кольоровий фільм. А те, що попри сподівання, ця стрічка не принесла комерційного успіху, пояснюється не діалогами і не сюжетом із символікою у стилі New-Age, не екологічним апокаліпсисом, не смішними чужинцями і не злими військовими. Динозаври із “Парку Юрського періоду” ще були для глядачів сенсацією. А те, що “Остання фантазія” зробила величезний технічний стрибок уперед, глядачів не зацікавило. Автентика у кіно чи на фотографії – достатньо розмита, і сама по собі є обманом наших відчуттів. Можливо, цим і пояснюється стриманість реакції глядача.
Н.С.
|
|
