шановна редакціє
До Верховної Ради України
З великим занепокоєнням звертаються до Вас директори 73 мистецьких навчальних закладів Львівщини, які стурбовані загрозливою фінансовою ситуацією у галузі культури у прогнозах на 2002 рік.
Проведення політики формування бюджету на 2002 рік, відповідно до розрахунків надання культурно-мистецьких послуг до кількості населення, може призвести до практичної руйнації та закриття багатьох культурно-мистецьких установ та закладів, які функціонують в області.
Організація роботи мережі закладів та установ культури та мистецтва на сьогоднішні має важливе значення для найбільш вразливих у соціальному плані груп населення, особливо для молоді. Саме мистецькі навчальні заклади є тими початковими, які особливу увагу приділяють навчанню і вихованню молодого покоління, розвитку його творчої ініціативи, надають соціальну підтримку обдарованій молоді.
Процес доведення коштів на фінансування культури з Києва на місця диктує обставини, при яких в однаковій мірі фінансується мережа установ та закладів культури у Львівській, Луганській, Кіровоградській та інших областях. Але ці умови неможливі при насиченості мережі установ та закладів культури Львівщини та порівняно невеликим населенням.
За 10 років демократизації суспільства мистецькі навчальні заклади пережили організаційні перетворення й перебудови, реформи й псевдореформи, оптимізацію і т.д. На жаль, з кожним разом ситуація в галузі тільки погіршувалася.
Нищівна реформа, так звана оптимізація закладів культури в 1997 році змусила провести скорочення навчальних планів шкіл, що призвело до значного скорочення педагогічного навантаження викладачів, зниження чисельності учнів, значного збільшення батьківської плати за навчання у цих навчальних закладах. Зокрема в м. Львові контингент учнів мистецьких шкіл скоротився на 25%, педагогічне навантаження викладачів на – 40%, а відтак зменшилася до сміховинних розмірів і заробітна плата, яка зараз і так не виплачується. Система формування бюджету і його хронічна перевантаженість при збільшенні розміру коштів на виплату соціальних гарантій, підвищення заробітної плати викладачам навчальних закладів цієї категорії з боку Міністерства культури і мистецтв України падає важким тягарем на плечі місцевих бюджетів. Лише з доброї волі депутатів місцевих рад та голів адміністрацій, які розуміють важливість існування системи цих навчальних закладів, частково проводяться згадані виплати. Проте із введенням розрахунків із організаціями та установами через Державне казначейство і це унеможливиться.
Постійно зростає батьківська плата за навчання дітей у мистецьких школах, а деякі керівники місцевої виконавчої влади, особливо м. Львова, враховуючи постійне недофінансування, хочуть перевести мистецькі школи на самофінансування. Наслідок цього передбачуваний – закриття шкіл, позбавлення можливості естетичного й мистецького розвитку дітей, деградація професійних мистецьких кадрів в установах культури та врешті зниження загальної культури населення, знищення морально-духовних цінностей.
Систематичне недофінансування унеможливлює виконання законодавчих актів, зокрема Закону України “Про позашкільну освіту”. Руйнується творена десятиліттями система підготовки мистецьких кадрів, що складається з нероздільних частин: початкові спеціалізовані навчальні заклади (мистецькі школи), навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації та вищі навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації культури та мистецтва. Митці, які здобули визнання завдяки цій системі освіти, знані не тільки в Україні, а презентують високе мистецтво й за її межами.
Звертаємося з проханням зупинити нищівний процес хронічного недофінансування галузі в області, максимально сприяти формуванню бюджету на 2002 рік, зокрема у розділі фінансування позашкільних навчальних закладів (початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів).
Мінімальні потреби галузі “культура і мистецтво” Львівської області на 2002 рік складають 33259 тис. грн. Попередньо доведена Міністерством фінансів України контрольна цифра складає лише 17133,8 тис. грн.
Голова Ради директорів навчальних закладів культури та мистецтва Львівської області, Заслужений працівник культури України Зенон Леськів
Не хочемо жити в забрудненому середовищі
Громада м. Бібрки глибоко схвильована станом справ, що стосується будівництва в місті хімічного підприємства.
Про створення підприємства по виробництву поліуретану на базі Бібрського УВТК жителям міста стало відомо з інтерв’ю голови райдержадміністрації п. В.Мартиняка, надрукованого в газеті “Галицький шлях” від 3.08.2001 р. Жителі міста не володіють жодною інформацією про це виробництво, його безпеку для людини та довкілля.
Насторожує таємничість і поспішність, з якими реорганізовують приміщення колишніх УВТК.
Будівництво хімічного заводу повинно бути узгоджене з громадськістю м. Бібрки й с. Лани та відповідати встановленим санітарно-екологічним вимогам і нормам...
За 150 м від заводу розміщена лікарня, водонапірна станція, яка забезпечує водою м. Бібрку, а багатоквартирні житлові будинки с. Лани – у кількох десятках метрів від підприємства.
Місто Бібрка відчуває нестачу води, тут немає річок для потреб промислового виробництва.
Використання ж чистих підземних вод для промислових цілей вважаємо недопустимим...
Жителі м. Бібрка вважають, що райдержадміністрація повинна дати пояснення з цього приводу. Ми маємо право знати рішення обласної екологічної експертизи і обласної санепідемстанції, адже ми живемо в правовій демократичній державі.
Хочемо жити в незабрудненому середовищі, хочемо, щоб наші діти й онуки росли здоровими та дихали свіжим, чистим повітрям.
Просимо публічної відповіді через Вашу газету від компетентних осіб.
Жителі м. Бібрка – всього 185 підписів
Інтернет прийде в читальний зал Буської бібліотеки
27 серпня 2001 р. наприкінці робочого дня електронна пошта принесла на адресу Буської централізованої районної бібліотечної системи повідомлення, яке розпочиналося такими словами: “Щиро вітаємо Вас з перемогою в конкурсі проектів “Інтернет для читачів публічних бібліотек (LEAP). Конкурс був проведений відділом преси, освіти та культури Посольства США в Україні та мав на меті допомогу публічним бібліотекам України у наданні інформаційних послуг населенню, підтримку вільного і відкритого обміну інформацією, важливого для інтегрування України у світову спільноту та проведення реформ...”
А це означало, що, залишивши позаду понад 100 конкурентів-бібліотек України, ми успішно завершили перший важливий етап роботи над створенням при Буській центральній районній бібліотеці Інтернет-центру. За кошти Посольства США тут, за 5-ма робочими місцями в читальному залі, зможуть безперешкодно задовольняти свої інформаційні запити різні категорії читачів бібліотеки: учні шкіл Надбужжя, студенти вищих навчальних закладів, службовці, бізнесмени, журналісти. Загальний обсяг зовнішнього фінансування, яке триватиме 2 роки, складатиме 13 тис. американських доларів.
Попереду ще нелегкі кроки, пов’язані з реалізацією цілого комплексу заходів. Кожен з них жорстко контролюватиметься надавачем гранту. Але колектив виконавців проекту вже давно відчуває підтримку голови райдержадміністрації Омеляна Михайліва. Вміє він тримати руку на пульсі нових технологій. Тому й успішно виконується вже два роки бібліотечний проект Міжнародного фонду “Відродження”(про який “Поступ” повідомляв у березні 1999 року). Віриться, що й тепер влада допоможе створити необхідні умови в приміщенні майбутнього Інтернет-центру. Адже то вже – справа міждержавних стосунків Україна-США.
Богдан ЛИТВИН, керівник Інтернет-центру Буської районної ЦБС
Чи стане націоналіст розбудовувати комуну?
Нещодавно зустрів знайомого. Давно не бачилися, отож нам було про що поговорити.
Виявилося, що тривалий період безробіття в нього закінчився і мій знайомий нарешті став працювати й отримувати непогану платню.
Працює він у приватній фірмі, директором якої є теж наш спільний знайомий, комуніст. “Я в компартію вступив, буду комуну розбудовувати”, – з якимось викликом заявив мій знайомий: мовляв, чого пристаєш до мене з непотрібними запитаннями?
Пам’ятаю мого знайомого ще з перших рухівських мітингів. Він був активним учасником знесення пам’ятника Леніну в одному з провінційних містечок на Львівщині. Вважав себе націоналістом і радикалом. Хотів змін негайно. Я завжди з великим сумнівом ставився до людей подібного типу з більшовицькою ментальністю.
Він поміняв декілька партій, нещадно сварився з партійними лідерами. Найболючішим для нього було те, що його колишні партійні боси, попри популістську риторику, непогано влаштувалися в житті, обійняли грошовиті посади, забезпечили себе, дітей і внуків. А такі, як мій знайомий, що справді були рушійною силою демократичної революції в Україні, залишилися на узбіччі життя.
Він класний спеціаліст, майстер на всі руки. Але в провінційному містечку, де всі заводи стоять, для нього не знайшлося роботи. Аж поки випадково не потрапив на фірму, якою керує комуніст.
Спеціально його ніхто не змушував вступати в компартію, але рішення визріло само по собі. “Знаєш, я як отой баптист, – невесело пожартував він, – не дуже вірю в їхнє вчення, але йду до них, бо допомагають матеріально”.
Звичайно, мій знайомий ніколи не був справжнім націоналістом, бо вигукнути “Ганьба!” на мітингу чи звалити пам’ятник вождеві світового пролетаріату – це ще не націоналізм. А тому я не вірю, що він по-справжньому розбудовуватиме комуну, хоча ще один штик комуністи до своїх лав записали.
За гальбою пива мій знайомий виправдовувався, що якби не фінансова скрута, то він ніколи б до комуністів не пішов. Звичайно, я його розумію, а решта нехай буде на його совісті.
Я подумав про босів отих партій і партійок, які нині особисто живуть краще, ніж жили за комуни.
Вони знову змагатимуться за депутатські мандати, звинувачуючи когось іншого, лише не себе, в усіх можливих гріхах.
У тому, що мій знайомий став комуністом, є значна частка їхньої вини.
Анатолій Власюк. Борислав
Про податковий кодекс
У проекті Податкового кодексу України, запропонованому ДПА України та такими пропрезидентськими партіями, як СДПУ(о), “Регіони України” та деякими іншими, планується таке формування бюджету України, яке доведе до злиднів основну масу громадян. Як ще зрозуміти 10% прибутковий податок з громадян, починаючи з 18 грн. заробітної плати, коли мінімальний споживчий кошик становить 310-320 грн. на особу?
Як не крутіть, але ж кінцевим платником усіх податків та зборів є пересічний громадянин України при споживанні ним товарів, робіт, послуг, за винятком доходів від експорту та приїжджих туристів і гостей.
З 1995 року неоподаткований мінімум доходів з громадян становить 17 грн. Враховуючи 300% інфляцію за період, який минув відтоді, обтяженість громадян внесками до пенсійного фонду, фонду зайнятості та фонду соцстраху, це призвело до втрати мотивації до праці в рідній державі.
У той самий час – скільки держава втратила коштів від зниження вами ставок державного мита, у зв’язку з необхідністю перерозподілу злочинним шляхом набутого майна, який відбувся за цивільно-правовими угодами та в судовому порядку?
Пропоную встановити прибутковий податок з громадян, починаючи від 18 грн. до 170 грн. у розмірі 1%, а далі – за запропонованою редакцією проекту Податкового кодексу України.
Юрій КОЗІЙ, Львів
|
|
