Адріан Отікер: "Знаходжу в музиці все, що потрібно мені для життя"
ПІАНІСТ
Гастролі професора Базельської музичної Академії Адріана Отікера (два концерти: один – зі симфонічним оркестром Львівської філармонії, другий – сольний, а також цікаві майстер-класи, дані професором для студентів ЛМА ім. М. Лисенка) львів’яни сприйняли зацікавлено і тепло. Молодий комунікабельний маестро радо погодився відповісти на декілька питань кореспондента “Поступу” про те, як відбулося це спілкування.
– Пане професоре, оскільки ви у Львові вперше й малознані ще тутешнім меломанам, розкажіть докладніше про свою музичну (і, зокрема, концертну) діяльність.
– Я народився і виріс у Швейцарії й отримав освіту в прекрасних вчителів: спочатку в батька, а пізніше у Гомеро Франчеса в Цюриху. Відтак додатково рік навчався в Америці, в музичній школі Джульярд у Нью-Йорку у відомого піаніста Белли Давидовича. Останній дав мені дуже багато, а також познайомив мене з багатьма своїми колегами та студентами, контакти з якими стали для мене дуже корисними. Концертну діяльність проваджу як соліст та в складі ансамблю. В епіцентрі моїх концертних поїздок – Швейцарія та Європа, поза тим час від часу заїжджаю до Америки та Японії. Кілька разів гастролював у Польщі. На Україні я вперше – і сталося це завдяки особистому контакту з моєї доброю приятелькою Наталією Хомою. З нею, а також зі згаданим Гомеро Франчесом, як і з Едуардом Брунером та Суреном Багватуні, пов’язана моя діяльність як ансамбліста. Камерна музика була для мене важливою ще у роки навчання. Я дуже люблю камерне музикування і після завершення навчання мені просто пощастило виступати з досвідченими музикантами, Я записав два компакт-диски з власними речиталами: один – із творів Р. Шумана та С. Прокоф’єва, інший – з музикою М. Равеля. З Наталією Хомою та Суреном Баграгуні я теж записав декілька компакт-дисків камерної музики.
– Львів – перше місто з відвіданих вами в Україні. Які ваші перші враження від нього та від співпраці з львівськими музикантами? Які міста України ви ще плануєте відвідати?
– Львів став для мене приємною несподіванкою. Правда, і летовище, і помешкання, де я зупинився, підтвердили мені попередні оповіді моїх друзів про Львів. Співпраця з львівськими музикантами мене зачарувала. Усе найважливіше для мене відбулося в перші 10 хвилин репетиції. У мене було враження, що соль-мажорний Моцартів концерт був невідомий для музикантів (його рідко виконують), але впродовж праці налагодилося добре взаєморозуміння, – і це мені дуже сподобалося. Сподіваюся, що колись мені вдасться побувати ще й в інших містах України.
– Хто зі світових музикантів минулого чи сучасного близький вам за музичним світоглядом, за манерою виконавства? Від чого залежить ваша оцінка виконавської майстерності того чи іншого музиканта?
– Крім моїх учителів, моїм найважливішим взірцем є Святослав Ріхтер, а опісля також скрипалі Я. Хайфіц та Д. Ойстрах. Поза ними є чимало піаністів, яких я дуже ціную і вважаю висококласними. До таких належить, наприклад, блискучий піаніст, викладач Базельської Академії Крістіан Ціммерман.
У майстерності Святослава Ріхтера ціную насамперед глибоке упокорення перед музикою. С. Ріхтер розглядає себе в першу чергу як інструмент виконавства, а не як великого артиста, яким, безсумнівно, він є. Мені пощастило одного разу зустрітися з С. Ріхтером і під час концерту перегортати йому сторінки нот. Я був вражений його упокореною працею перед музикою. У справді великих музикантів є можливою комунікація між іншим, недоступним нам, світом та світом нашим. Ті великі музиканти стають своєрідними медіумами, посередниками між цими світами і завдяки цьому виникає справжнє мистецтво. Слід завжди усвідомлювати, що музика великих композиторів оживає тільки через інтерпретатора. Коли ж інтерпретатор своїм мистецтвом опиняється поблизу композитора, з’являється нова, додаткова якість: з одного боку – відвага, з іншого – скромність. Цього співвідношення важко досягти, й воно підвладне дуже небагатьом музикантам.
У більшості ж музикантів, зокрема в учнів, часто плутається скромність зі страхом. Перше – дуже помічне, друге – зовсім не сприяє втіленню композиторських ідей. Якщо ж вони матимуть боязку скромність, то вони не просунуться вперед у своєму мистецтві.
– У Львові ви виступили з двома різностильовими програмами. Чи тяжієте ви як піаніст до універсальності в репертуарі, чи надаєте перевагу улюбленим композиторам, твори яких вам близьке і добре надаються до інтерпретації?
– Великий репертуар – це великий привілей для піаністів. Я задумав два львівські концерти так, що їх програми є двома межовими пунктами того репертуару, якому я надаю перевагу. Сфера моєї діяльності як виконавця – все, що знаходиться у проміжку між цими пунктами. Коли я виконую Моцарта, мені дуже хотілося б, щоб здавалося, що я “спеціалізуюся на Моцарті”, а також я прагну побачити Моцарта з перспективи того музичного розвитку, який відбувся після нього. Коли я виконую інших композиторів, мені вкрай важливо зрозуміти їх музику в межах тих музичних традицій, в яких вони виросли. Це власне те, що приваблює мене у ширині репертуару.
– Чи маєте хобі поза музикою?
– Моя діяльність зосереджена лише на музиці. У музиці маю не тільки працю, а й несамовите задоволення. Знаходжу в музиці все, що мені необхідно для життя: її багатство просто невимовне. Чимало аспектів в цьому багатстві пов’язано для мене, наприклад, з викладацькою працею – з передачею учням уявлення про розмаїття музичних епох, стилів і технік.
Розмовляв Яким ГОРАК
|
|
