Місто святого Юра
ТРАДИЦІЇ
Ігор МЕЛЬНИК
Хоча останній “День міста” випав не на 17-те, а на 16 вересня, все ж природа збунтувалася проти такого святкування й рясно покропила дощем вечірні заходи.
Ми далі продовжуємо святкувати “Дні міста” по-радянському, приурочуючи його до роковин “золотого вересня” 1939 року. Хоча точна дати заснування міста нам невідома, бо про цю подію не збереглось згадки у тодішніх хроніках, “днем народження” вперто вважається чогось третя неділя вересня.
Насправді ж перша письмова згадка про Львів, пов’язана з великою пожежею Холма, датована весною 1256 року.
Однак комуністична влада Львова, яка вирішила гучно відсвяткувати у 1956 році 700-річчя міста, перенесла “день народження” на осінь, пов’язавши його з “золотим вереснем”. Потім на три десятиліття про ці святкування забули. А коли у 1986 році виконком міської ради народних депутатів вирішив відновити святкування, знову згадали про “золотий вересень”. Нинішня міська влада продовжує цю більшовицьку традицію.
Але Королівське столичне місто Львів споконвіку має свого покровителя, на честь якого названо Архікафедральний собор УГКЦ. Ним є святий Юр (Юрій, Георгій), якого наша Церква вшановує щороку 6 травня. Цікаво, що навіть православні буковинці, які у 1901 році побудували у Львові православну церкву, теж обрали патроном свого храму святого Юрія (Георгія).
У кожному європейському місті є свій покровитель, яким досить часто вважається патрон найвизначнішого храму. Так уже сталося, що Львів став центром п’яти єпархій (католицьких та православних), причому у двох із них патроном кафедральних соборів є святий Юрій. За часів Галицько-Волинської держави почалося спорудження першого храму на честь святого Юрія на горі, що височіла над молодим ще тоді містом, – навпроти нинішнього Високого Замку, де споруджувалася королівська резиденція. Хоч собор Святого Юр не був ще владичою резиденцією, цей храм став символом духовної опіки нашої (тоді ще єдиної) Церкви над містом – своєрідним чинником рівноваги щодо влади світської, королівської.
Окрім того, ім’я Юрій носив син князя Льва, на честь якого король Данило Галицький назвав наше місто, король Юрій І. Саме він зробив Львів столицею своєї Галицько-Волинської держави. Ім’я Юрія носили і його нащадки. Можливо, саме на честь свого патрона розбудував король Юрій першу церкву на нинішній Святоюрській горі. І саме за часів Юрія І, внука короля Данила, Львів став Королівським столичним містом.
За переказами, королівська корона короля Юрія І (а може, навіть і короля Данила) була ще до середини минулого століття частиною митри Перемишльських греко-католицьких єпископів. А чи не Божим знаком є те, що у крипті собору святого Юра – поряд із похованнями Галицьких Митрополитів – лежать останки князя Ярослава Осмомисла?
Треба тільки вміти знаходити у тих знаках глибинний зміст, тоді і Боже провидіння стане прихильнішим для нашого міста та нашої держави. А почати треба з найпростішого – повернення місту його Святого Заступника, гідного вшанування.
Підсумковим днем радянської епохи Львова, очевидно, слід вважати інше 17 вересня... 1989 року.
Тоді сотні тисяч галичан рушили на Святоюрську гору з вимогою легалізувати Українську Греко-католицьку церкву. Вони вимагали повернути громаді рідну Церкву. Можливо, саме тоді місту слід було повернутися під покровительство свого патрона – святого Юрія, а не святкувати досі “День міста” у річницю початку чи не найжахливішої агресії зі сходу на наш край.
|
|
