Московський слід на Манхеттені?
Наскільки Путін міг бути зацікавленим в атаці на Америку?
ВЕРСІЇ
Любко ПЕТРЕНКО
|
Нині минув тиждень, відколи сталася найпотужніша в історії атака на Сполучені Штати. Часу не так уже й багато, щоб у повному обсязі проаналізувати мотиви та наслідки терористичного акту. Але достатньо, аби вже без надмірних емоцій зробити певні узагальнення та принаймні відкинути нереальні версії.
Віднедавна західні експерти дедалі частіше обговорюють версію, яка на початку навіть і близько не крутилася серед робочих гіпотез, – версію про “руку Кремля”.
Дехто може лише іронічно посміхнутися, зачувши чергову легенду про якийсь “московський слід”, а якийсь москвофоб скаже: “Я це завжди знав, бо хто, як не вони”. Ми ж у цій ситуації намагатимемося без зайвої затятості, з притаманним “Поступу” скептицизмом, розглянути й цю версію в усіх її аспектах, виявивши її слабкі та сильні сторони.
Спершу спробуємо, виходячи від супротивного, хай не відкинути інші версії, але вказати на їхню певну недосконалість (зрештою, що може бути досконалим у цьому гріховному світі?). Згадаймо, що на початку, зразу ж після теракту, версію про “руку Кремля” не висловив у своїх коментарях жоден (!) експерт, принаймні з тих, що виступали в засобах масової інформації. Усі мусолили теорії, які фактично лежали на поверхні: палестинські фундаменталісти, японські камікадзе, агенти Саддама Хусейна, навіть колумбійські наркобарони. Не знати, наскільки був правим Артур Конан-Дойль, стверджуючи вустами Шерлока Холмса: “Люди звикли хапатися відразу ж за ту версію злочину, яка впадає їм у вічі, й у більшості випадків вона виявлялася помилковою”. Тепер задаймося питанням: “Чи хотів сам організатор замаху, продумуючи всі хитромудрі ходи операції, прославити навічно своє ім’я?” Аж ніяк. Адже ніхто гонорово не проголосив себе відповідальним за знищення “Манхеттенських близнюків” і руйнацію Пентагону. Навіть навпаки: всі лідери серйозних парамілітарних організацій відхрещувалися від цього теракту як від нечистої сили.
Закінчення – стор. 6
|
|
