Поважна наука... єрундистика
ДРАГОМАНИ
– Мирославе, що ж воно таке – неолатиністика?
– Це дисципліна, яка вивчає латиномовні твори, написані після 1500 р. про Україну (або ж українськими авторами).
– А як з’явилася ідея неолатиністики?
– Я випускник Львівського університету, кафедри класичної філології факультету іноземних мов. Ця спеціальність дає добре розуміння процесів розвитку європейської цивілізації. Мене завжди цікавила саме українська культура (насамперед – літературний процес) і ті ідеї, які наші предки намагалися нам переказати як своєрідний духовний заповіт. Задля цього я вступив до аспірантури Інституту літератури НАН України. Там мене навчили досліджувати давню українську літературу.
Працюючи в архівах, я переконався, що маємо величезний пласт латиномовної літератури: літописи, віршовані твори, різноманітні документи – практично невідомий! Унаслідок цього виникла концепція зародження і розвитку дисципліни неолатиністики в Україні. Цю спадщину необхідно освоїти: не знаючи свого минулого, не збудуємо нормального майбутнього.
– Але чи сьогодні (поза науковою лексикою) латинська мова не стала “мертвою”?
– Єрунда! Маю на увазі, що слово “єрунда” – це фонетично змінений латинський термін “герундив”, яким позначають граматичну форму латинської мови, якої в українській нема. Тобто щось незрозуміле, а тому абсурдне. Отак латина живе у нашому побуті... От нещодавно ми з дружиною биті три години неподалік бібліотеки Стефаника у самісінькім центрі Львова перекладали з латинської мови кілька уривків текстів духовних пісень, які будуть розучувати наші вокалісти на майстер-класах десь у Європі. Вони хотіли знати точний зміст того, що їм доведеться співати.
Отже, три години під львівським небом лунала жива латина!
Проте якщо вести мову про неолатиністику, то латинська мова є лишень інструментом, за допомогою якого можна виявити невідомі факти української історії. Завданням Інституту неолатиністики є розшукати, перекласти й опублікувати забуті джерела, щоби вони стали доступними для кожного українця.
Хочу ще наголосити: українська культура розвивалася природно до XVIII ст. – тобто ніхто не накидав їй якихось рамок. Була полеміка, прихильники певних світоглядних течій відстоювали свої погляди, але то був нормальний процес. І твори з того часу відображають цінності, притаманні тогочасній людині, її прагнення, її світогляд. XVII століття (час дуже інтенсивного вжитку латинської мови) – надзвичайно драматична доба української історії. Це час Києво-Могилянської Академії, Хмельниччини, “золота” Мазепинська епоха... То є час зародження українців як нації. Це підтверджує і поява конституції 1710 р. Тому ці твори дійсно дуже важливі для нас, нинішніх українців.
– Ти сам працюєш чи маєш однодумців?
– Інститут сьогодні – це група ентузіастів. Я і моя дружина Олександра маємо по дві спеціальності: класичних філологів та істориків української літератури. При потребі звертаємося до фахівців у тих галузях знання, якими володіємо недостатньо, – комп’ютерників тощо. Вони приходять у післяробочий час, бо їм це цікаво, бо вони відчувають свою відповідальність за стан українських справ. Інколи у спільній праці минають ночі. Мені йдеться про інституалізацію неолатиністики, тобто про те, щоб її визнали як самостійну дисципліну. Бо сьогодні не існує диплома з неолатиністики. А цим ми самі себе збіднюємо.
– Що вже вдалося зробити в цьому напрямі?
– Написав проект, де виклав свої ідеї, і запропонував його ряду фондів. МФ “Відродження” відреагував позитивно – і ми отримали сучасну комп’ютерну техніку. Розуміючи важливість цих починань, Львівська Богословська Академія надала приміщення. Це було фантастично, бо вже маючи техніку, я не знав, де її поставити! Майже випадкова зустріч з о. Борисом Ґудзяком під будинком НТШ коло храму Св. Михайла змінила моє життя. Мені сказали: ось приміщення. В’їжджайте – і працюйте. Так у червні 1995 р. був заснований Інститут неолатиністики ЛБА.
Ще до заснування Інституту вдалося видати переклад на українську мову Конституції Пилипа Орлика. Вона була написана двома мовами – староукраїнською і латинською; тексти трохи різняться між собою. Натрапивши на Конституцію, я зрозумів: цей документ вартий того, щоби його популяризувати. Це ж перша у світі Конституція, і створена вона нашими предками. Ось де найбільш промовистий приклад отого “духовного заповіту”! Я переклав, зробив примітки, ми з дружиною написали післяслово – і 1994 року вийшла гарна і мудра книжка для дітей.
– Вона перевидавалася з того часу?
– Уже у новозаснованому Інституті ми зробили подарункове видання цієї Конституції. Після першої її публікації хтось із знайомих, щоби похвалити мене, зауважив: “Як ти гарно написав! Текст ніби справжній.” Тоді я зрозумів, що цей документ не сприймається як автентичний історичний твір. І вирішив, що треба зробити видання, де були б присутні всі тексти – і староукраїнський, і латинський, а також переклад і примітки. А потім почув по радіо, що український президент, приїхавши до Сполучених Штатів, подарував там наше перше видання.
– Тоді виникла ідея додати ще й англійський переклад тексту Конституції Орлика і зробити “президентське видання”?..
– Так, вийшло непогано: модернізована імітація стародруків за українськими виданнями кінця XVII ст. І на тобі маєш – читаю в газеті буквально таке: на виставці, присвяченій п’ятиліттю української Конституції, демонстрували факсиміле Конституції Української Гетьманської держави... Вдалося!
До слова, мої ідеї одержали підтримку не тільки від фонду “Відродження”, а й від Американської Ради освітніх товариств, їх із розумінням сприймають у Варшаві, Нью-Йорку, в Італії. Це дуже цікаво: приїжджає людина із Заходу і каже, що ці ідеї потрібні не лише нам, але й цілому світу, бо він без них буде біднішим. А проректор ЛБА Джефрі Віллз, професор Гарварду, класичний філолог за фахом, обговорюючи зі мною те, як повинен виглядати словник, наголошує, що “Україні потрібна краса”. Вони не українці, але чомусь уболівають за наші справи більше, аніж ми самі!
– Коли ви почали робити словник?
– Він був від початку основним проектом, над яким ми працювали. У мене було своє бачення розвитку неолатиністичних студій, проте керівництво академії висловило побажання реалізувати насамперед саме лексикографічну частину проекту. Сьогодні я радий, що взявся саме за цю працю.
Довгий час – тисячоліттями – латинська мова була у Європі мовою науки, Церкви, культури загалом.
Дотепер кожна з європейських мов має досить високий відсоток латинізмів. Та й наукова термінологія – це переважно латинські слова. Тому добрий “Латинсько-український словник” є необхідністю не лише для фахівця-філолога: його повинна мати кожна культурна людина.
Процес праці над словником був дуже цікавим. Ми почали робити революцію у лексикографії, бо прагнули застосовувати модерні комп’ютерні технології для його укладання. Унаслідок цього словник уже не укладався, а “генерувався”. Отже, протягом шести років я – початківець у тій хитромудрій техніці – та мій колега, програміст Ігор Кульчицький, займалися “балачками”, оповідаючи один одному, що таке латинська мова і як повинна виглядати програма для праці над словником. Він писав і вдосконалював програму, а ми з дружиною не менш завзято вдруковували у комп’ютер тисячі слів.
Нещодавно надруковане видання словника містить понад два мільйони знаків, 30 тисяч реєстрових латинських слів... А це все треба було кілька разів ще й перечитати, або, як кажуть, вичитати. От і вийшло шість років напруженої праці.
– Зате тепер українці матимуть змогу читати латинські тексти без посередництва третьої мови. Це видання цілком придатне для використання, як сказано в анотації, для учнів гімназій, студентів, викладачів, науковців, перекладачів.
– Додам, що ним можуть скористатися не лише філологи, але й історики, юристи, медики... Як головний редактор я авторитетно заявляю, що це добрий інструмент. А процес творення завжди складний. Я дуже вдячний тим людям, які надавали мені підтримку. Інколи опускалися руки: бували просто безвихідні, як здавалося, ситуації. Проте коли я бачив спокійну впевненість керівництва Богословської Академії, коли щоразу в складних ситуаціях знаходилася дружня рука, вчасно мовлене слово, – я брався за працю, і це рятувало. Дуже важливо не втратити віри. Віддаючи свої енергію й уміння, я одержав світ однодумців. Для мене особисто це один із найбільших здобутків.
– Чи буде продовження?
– Хочу, щоби цей словник у перспективі вмістив максимальну кількість українських відповідників до якомога більшого числа латинських слів. Зважаючи на потреби вивчення латинської мови, зокрема у гімназіях, доцільно було б до наступного видання зробити українсько-латинську частину. Варто також мати його в електронному вигляді. Тоді ним зможе скористатися будь-хто і будь-де.
– Чи в Інституті неолатиністики вчаться студенти?
– Назву “інститут” часто розуміють як навчальний заклад. Але Інститут неолатиністики – науково-видавничий підрозділ. Можливо, колись з’являться студенти, які захочуть мати таку освіту і спеціальність, але для цього ще треба багато зробити. Зокрема, написати відповідний підручник, укласти хрестоматії тощо.
Головний педагогічний наслідок нашої діяльності, як на мене, полягає у тому, що молодші на моєму прикладі бачать: якщо дуже захотіти, якщо глибоко повірити, то мрію можна зробити реальністю.
Хочу, щоб у них під впливом наших видань зміцнювалася віра у свої сили і можливості.
– Це плани. А про що ти мрієш?
– Що вся Україна нарешті заговорить латинською мовою...
С.В.
|
|
