Подарунок до ювілею
ФУТУРОЛОГІЯ
Андрій ПОРИТКО
Так, події в Америці стали шоком для всіх. Однак до певної міри вони були передбачені: загальна тенденція ескалації тероризму відображена як у науково-фантастичних творах Лема, так і в футурологічних.
Особливо яскравим прикладом є повість “Футурологічний конгрес”, написана в 1983 році, із циклу “Спогади Йона Тихого”. Дія відбувається під час конгресу футурологів у вигаданій латиноамериканській державі Костарикана. Тлом подій є збройний конфлікт між опозицією та президентом, генералом Діасом. Опозиція викрадає американських дипломатів і присилає в посольство відрізані в них частини тіла. До інвентарю номера 111-поверхового готелю “Хілтон”, де мешкають делегати, належать, зокрема, триметровий залізний прут, маскувальний халат, моток альпіністської мотузки та мішок сухарів: ці предмети мають підвищити шанси на виживання мешканця. На дверях номера висить табличка: “Дирекція гарантує відсутність БОМБ у цьому приміщенні”. Одночасно з конгресом футурологів відбувається конференція молодих бунтарів з угруповання “Тигри”. Якийсь фанатик вирушає до Рима, щоби застрелити Папу; на нього ніхто не звертає уваги, бо замахи на Папу стали вже звичною справою. Під час зустрічі з американським послом його охорона застрелила делегата-індійця, який поліз до кишені за хусточкою. На знак протесту хтось спалює себе на площі. Конфлікт між урядом і опозицією швидко переростає у цивільну війну – і вже через добу від розкішного готелю не залишається каменя на камені.
На жаль, це не вигадка. Як бачимо, це правдива картина світу, в якому ми живемо, лише подана у сконцентрованому до абсурду вигляді. Як футуролог, Лем розуміє, що майбутнє передбачити неможливо: воно завжди буде не таким, як гадалося. Більше того – у творі De Impossibilitate Prognoscendi (“Про неможливість прогнозування”), який є частиною збірки “Абсолютний вакуум”, Лем устами вигаданого автора цього вигаданого твору, професора Коуски, заявляє що історія не містить жодних інших фактів, крім цілком неймовірних з точки зору теорії імовірності. Отже, Лем не помилився в передбаченні, що тероризм наростатиме. Якими ж будуть його форми, передбачити неможливо.
Щодо питання безпеки цивільної авіації, то його Лем зачіпає в романі “Катар” (“Нежить”), виданому в 1976 році. Там описується аеропорт, уся конструкція якого підпорядкована одній-єдиній меті – запобігти терактам і звести до мінімуму шкоду від них. У залі повно естакад, і поки пасажири рухаються ними, за ними пильно зусібіч стежать фахівці з галузі безпеки. Виявленого терориста можна блокувати й ізолювати. Під естакадами є спеціальний басейн, куди терорист може викинути бомбу, збагнувши марність свого задуму. Спеціальна форма приміщень має скерувати вибухову хвилю, поглинути її. Можливо, проектантам аеропортів тепер варто буде ознайомитися з цим твором, прочитати його як посібник?
Що ж до ставлення до тероризму Лема як людини, а не як футуролога, то воно цілком людське. У статті “Гальмівні колодки”, опублікованій у католицькому виданні Tygodnik powszechny в 1995 році він пише про захоплення бойовиками Басаєва лікарні у Будьоннівську: “Загальний принцип, якого я намагаюся дотримуватися, каже, що слід бути на боці слабших. Я нічого з цим не вдію, але я всім серцем на боці чеченців, хоча, звичайно, розумію горе сімей, які оплакували своїх близьких серед заручників. Слабші часом вправі застосовувати засоби, не передбачені міжнародними конвенціями”.
Можливо, події в Америці змусять письменника переглянути свою точку зору – хоча, звичайно, не варто порівнювати басаєвців, які намагалися уникнути жертв (найбільше жертв було під час штурму лікарні російськими федеральними військами), з терористами бін Ладена. На жаль, похмурі пророцтва Лема збуваються. Тож, попри все, привітаймо пана Станіслава з 80-літтям – і побажаймо йому, щоб збувалися і його світлі прогнози.
|
|
