Ельдорадо під мікроскопом
ЗОЛОТО
Євген ГУЛЕВИЧ
Чи то люди розумнішають, стаючи науковцями, чи то, втрачаючи розум, божеволіють, потримавши в руках рушій прогресу – жовтий метал, з’ясовується одне: лише одна істота на Землі може цілковито володіти таємницею окультного перетворення будь-чого на константу людської еволюції – золото, а істота ця – мікроб естремофіл.
Відомо, що елементарні мікроскопічні організми дуже незле почуваються там, де більшість життєвих форм існувати не може. Отож естремофіли у своїй невидній оку самотині учиняють справжні дивовижі, перетворюючи розплавлені метали на тверде золото. Стається так через те, що вони мають т. зв. “комплекс Мідаса”: все, до чого вони торкаються, стає золотом. Увесь той процес вивчив професор із Массачусетського університету Дерек Лавлі, який і відкрив особливу роль цих мікробів, проводячи експерименти з використання подібних мікроорганізмів для очистки токсичних відходів.
Наразі за допомогою екстремофілів він пояснює, як узагалі формувалися поклади золотої руди. Винні мікроби: вони використовують собі для життя, наприклад, розплавлені залізо, уран і золото – так само, як ми споживаємо кисень. Про це професор Лавлі докладно написав у журналі “Прикладна і природна мікробіологія”.
Процес, який відбувається в екстремофілах, геть нескладний: розплавлений метал всотується крізь ензими, які покривають мікробів, а згодом він виділяється з мікроорганізмів, однак уже в твердому вигляді. Тверді часточки є дуже-дуже маленькими і побачити їх можна тільки тоді, коли вони збираються разом. Золотокопачі та ювеліри, проте, можуть не турбуватися. Лавлі каже, що цей процес не є продуктивним аж настільки, що ним можна було б зацікавитися, бо треба один мільйон мікробів, аби отримати один грам твердого золотого піску. Втім, не все так погано: власники золотих копалень можуть користати з відкритої технології, аби збирати метал, який зазвичай втрачається у ґрунтових водах.
Френк Чепелл, учений-гідролог із Центру геологічних досліджень США в Колумбії, що в Південній Кароліні, сказав, що, можливо, ті золоті крапельки, що їх виділяли екстремофіли, – це саме те, що знаходили золотошукачі на південному сході США на початку XIX сторіччя. “Вони сподівалися знайти самородки, – говорить він, – а натомість натрапляли на крихітні сліди золота в осадкових породах, які мільйони років тому були дном океану”.
Американські вчені вже трохи думали над тим, звідки беруться часточки золота в різних районах країни, та доки професор Лавлі, підкреслює Чепелл, не зайнявся своїми дослідженнями, не існувало бодай якогось розумного пояснення цього явища. Щаслива ідея про те, як ектремофіли переробляють золото, осяяла Лавлі, коли він експериментував із мікробами, які називаються геобактеріями: їх учений намагається використовувати, аби очистити заражені токсичними відходами території. У департаменті енергетики в Ґаннісоні, що в Колорадо, Лавлі стимулював ріст геобактерій, аби вони видобували з ґрунтових вод розплавлені часточки урану. Щойно мікроби перетворюють розплавлений метал на твердий, його можна збирати. А збирання, як відомо, – це процес накопичення. Можливо, тепер дослідження в цій царині зможуть отримати нові перспективи.
|
|
