Спомин про росіян у Львові
СУСІДИ
“Горбачевського – наступна Сахарова”, – владно, хриплим мікрофоном, водій оголошує назви вулиць за маршрутом третього номера трамвая. Похилого віку жінка, вірогідно, приїжджа росіянка, запитує свою сусідку – “Ето кто такой?”
“По-іхнєму так зовут Горбачева, – відповідає та. – “За свою ізмєну і развал Союза он у ніх пользуєтся большим уважениєм, будь он проклят. Била уліца как уліца – Крилова звалі, а вот сейчас ізбралі етого мєрзавца...”, – і в такому дусі продовжувалась у них бесіда, а мені пригадалися два брати Крилови, однофамільці російського байкаря (Юрій та Анатолій), з якими доля звела мене в далекому 45 році при майже фантастичних обставинах.
Юрій після демобілізації влаштувався цивільним пілотом і “возив” зі Львова до Станиславова “кукурузником” пошту. Я напівжартома-напівсерйозно якось сказав йому – “Юра, возьмі вот ето в полєте, гдє-нібудь вибрось на свєт Божий.”
Це були листівки! Пізніше, ще кілька разів він зробив нам цю послугу, однак на тому й припинили, щоб не наражати його на небезпеку, тим більше, що це була зовсім стороння людина, яка не мала жодного відношення до ОУН-УПА.
А з його братом Анатолієм у нас були більш серйозні справи. Він працював проректором Львівського медичного інституту. У той час потрібно було певну кількість підпільників легалізувати для роботи в міських умовах. Це робилося де тільки можна було, у тому числі й через Медінститут за сприяння Анатолія. Гадаю, він здогадувався, хто були ті юнаки та дівчата, але про це не говорилося, і він приймав їх в інститут як абітурієнтів.
Врахуйте теж той факт, що він був партійним і росіянином. Такі поняття, як винагорода, хабарі чи корупція, не мали місця тоді в медінституті й вважалися образою. Це робилося з доброї волі й порядності людей. Мені особисто Анатолій Крилов ще допоміг тим, що коли МГБістські нишпорки цікавилися моєю особою, то він завжди повідомляв мене про це.
Можна сміливо зарахувати братів Крилових до тих людей, які внесли свою частку до здобуття Незалежності України, десяту річницю якої ми щойно відсвятукували.
Ще в тому інституті не раз не без приємності зустрічався з професором патанатомії Любомудровим. Він ходив гуляти зі здоровенною вівчаркою і при зустрічі зі мною говорив: “Не бойся, она тебя не тронет, она знает, кого трогать. И меня ты парень не бойся, я ведь потомственный дворянин и со мной можеш быть вполне откровенен. Для меня честь и порядочность прежде всего. Говори. Нам ведь, русским, хотелось бы знать, не перебьете ли вы нас здесь.”
І коли я йому дав брошуру “Кто такие бандеровцы и за что они борются”, випущену підпіллям для росіян, він після того заспокоївся і поплескавши мене по плечу, сказав: “Молодец”.
Веніамін Дужинський, учасник визвольної боротьби ОУН-УПА, колишній політв’язень
|
|
