Стрільби львівських артилеристів
Олександр РУЛЬ
|
Нещодавно мені довелося побувати на невеликому військовому полігоні, що розташований біля села Раковець. Там артилеристи внутрішніх військ Львівської в. ч. 4114 проводили бойові навчання і стрільби. Військове поле розташоване глибоко в долині між узгір’ями, які поросли лісом..
На стрільбище ми прибули задовго перед початком вогневих занять. По гостинній вечері разом з командувачами дивізіону ми вирушили до “святої” криниці, яка знаходиться неподалік. Звідси витікає аж два джерела, одне просто з-під каплички, інше – з-під старезного дуба.
Ця вода має неабиякі лікувальні властивості, тому сюди приїжджає багато людей з цілої області, Багатьох цікавість заводить і на солдатський об’єкт. У джерелах великий вміст срібла і йоду, проте вони надзвичайно холодні. Струмок повільно вливається на обгороджену бетонну площадку з вимуруваним на дні великим хрестом. Дехто залізає сюди за звичаєм босими ногами, накручуючи ходою по вісім-п’ятнадцять кіл. Вода ламає кістки, і хочеться пошвидше з неї вистрибнути. “Тут випробовується ваша сила волі, а не здоров’я, – намагався емоційно підтримати мене старший офіцер, – головне витерпіти перших п’ять хвилин, а далі вода здаватиметься вам гарячою, і так кожна хвороба протягом року до вас не вчепиться. Давайте спробуємо пройтися по дну разом...” Спочатку очі мало не повискакували в мене з орбіт, в голову лізли згадки про героїв різних краї, що повідморожували собі п’яти. Проте згодом слова мого гіда справдилися – я немов аж помолодшав.
Історія цієї частини починається ще до радянсько-фінської війни, тобто з 1939 року, розповів командир частини полковник внутрішніх військ Володимир Рощин, саме тоді вона була сформована як прикордонний загін, який воював у північних мерзлотах з непохитними фінами. У 1949 році окремі дивізії цієї 14-ої бригади оперативного призначення, уже внутрішніх військ, були передислоковані в Україну. Та навіть і в сучасній історії частини має місце звитяга воїнів.
Вони відбували за наказом на південь під час сепаратистських заворушень у Криму для підтримування спокою населення, виконували рятувальні роботи під час останньої великої повені на Закарпатті, забезпечували охорону під час візиту Папи Римського до Львова. Перелік можна продовжувати.
Очевидно, нам не бракує військових професіоналів. Мужності й миттєвого реагування на армійські проблеми, які деколи виникають, їм хоч відбавляй. Наприклад, коли сталась одна осічка під час чергового пострілу з гранатомета “СПГ”, командувач дивізіону підполковник Василь Чучукало (ветеран афганської війни) наказав солдатам відійти на безпечну відстань від зброї, а всі керівники стрільб приймали, так би мовити, “пологи” біля гранатомету, тобто один біля одного повільно витягували з його дула боєкомплект, який чомусь не вибухнув. Це ніколи не є безпечним.
Але пристрій необхідно було знешкодити. Серед цих офіцерів – начальник артилерії Сергій Калашник, командир артдивізіону Василь Чучукало, його заступник з озброєння і техніки Ігор Водзінський, начальник штабу дивізії Олег Савич.
Другий постріл був вдалим. Сила звуку така, що на відстані ста метрів, мабуть, повилітали б шибки з віконних рам.
Чомусь ці люди, які володіють надзвичайно грізною, вирішальною під час військових дій зброєю (станковий протитанковий гранатомет СПГ (“шайтан-труба”) здатен виплавити на великій відстані дірку в сорокасантиметровій лобовій танковій броні, випаливши при цьому все живе всередині), змушені проводити навчання у доволі некомфортних умовах? Навіть улітку через усюдисущу лісову вологість не просто ночувати в казармах, які не обігріваються. А ще треба десь посушити після дощу взуття й одяг.
Американські військовики в Яворові без апельсинового соку на обід з місця не підводяться, не кажучи вже про “гонорову” зарплату.
|
|
