"О боже, це неймовірно!"
Дописувач "Поступу" став свідком знищення гордості США - Всесвітнього торгового центру
ШОК
Борис КОЦУРА
|
Десь після дев’ятої ранку я почув гучний вибух, через кілька хвилин зауважив, як перед вікнами мого будинку на Брукліні збираються люди. Погляди всіх були спрямовані на захід. Поглянувши туди, я помітив, що World Trade Center охоплений полум’ям. Це за кілька кілометрів від мого помешкання.
“О, Боже, це неймовірно!”, “Бідні люди!”, “Що ж це коїться”, – лунало з натовпу.
Я вирішив під’їхати ближче на метро. У вагоні майже ніхто не розмовляв. Стояла моторошна тиша.
Близько пів на десяту я зійшов на зупинці Park Place. Вихід з підземки був заблокований. Лише згодом полісмени пропустили нас через вихід. Усі втупилися поглядами в хмарочоси. Багато хто фотографував.
Ми були лише за кілька кварталів від World Trade Center. Чоловік, який стояв поруч зі мною, розповідав репортерам про те, як літаки врізалися в будівлі.
Зненацька похилився наліво перший хмарочос. Усі почали втікати назад у метро. Деякі стрибали через перила. З’явилися агенти ФБР, які всім суворо наказали: “Залишайтеся в метро!”. Тут пролунав неймовірний гуркіт. В метро вбіг якийсь чоловік у мотоциклетному шоломі, лементуючи: “Він завалився, World Trade Center завалився!” Він тяжко переводив подих. Він опустився на коліна, його голова похилилася, з неї злетів шолом. У входи увірвалися густі білі хмари куряви. Люди притискали до ротів хустинки, щоб було легше дихати.
У метро забігло кілька полісменів, які були з ніг до голови білими. Один з них протирав очі від пилюки. Працівники FBI провели нас до виходу на Church Street. Деякі діти почали кричати від жаху.
“Можете виходити”, – почулася команда правоохоронця. Тут, на вулиці, повітря було трохи свіжішим, але теж сповнене пилюки.
На Church Street ніби пройшов перший сніг. Полісмени протирали очі, полоскали роти, відпльовували й кашляли. Дехто з людей продовжував усе це фотографувати.
Я спробував зателефонувати. Безрезультатно: телефонного сполучення не було. Не функціонували навіть стільникові телефони. Я ще раз поглянув на World Trade Center. Через куряву було видно, що одна вежа ще стояла.
Тут я став світком жахливої картини. Люди, які залишилися відрізаними вогнем від виходу з вежі, вилізали з вікон, дехто з них із страху бути спеченим стрибав додолу з півсотметрової висоти.
Далі знову гуркіт – завалилася друга вежа. Люди почали кричати зі страху. Деякі жінки плакали. “Мої два сини були там!”, – побивався поруч якийсь афроамериканець. Я на деякий час втратив відчуття реальності й здатність сприймати навколишні події. Здавалося, що я сплю й бачу страхітливий сон. Швидше би прокинутися.
|
|
