Трагікомедія страху "Білорусь"
Кореспондент "Поступу" зрозумів, чому білоруси завжди голосують за Лукашенка
ВИБОРИ
Святослав ЦЕГОЛКО, Мінськ
|
Закінчення. Початок – стор. 1
Усі ці події проходять у пам’яті. Таке враження, ніби побував у країні Оруелла. Люди справді боролися, але проти такого грубого втручання держапарату годі вдіяти... Залишається... вийти на барикади.
19.54. Біля стін Палацу профспілок (Гончарик є лідером білоруських профспілкових організацій) зібралися лише дві сотні людей. Падає неприємний дощ, і таке враження, що Білорусь приречена. У натовпі російською дискутують про те, чи визнає Путін перемогу Гончарика.
20.05. Натовп голосно горлає: “Живє Бєларусь!”, — вітаючи сотні нових парасольок. Через десять хвилин із величезних дверей виходить маленький чоловічок в окулярах. Він каже про те, що вихід людей на площу — це вже є перемога. Люди задоволено свистять і нарешті починають кричати: “Гончарик — наш президент!”. Винуватцеві дійства виносять стіл, він залазить на нього. “Луку на муку!” — горлають у натовпі. До 20.30 кількість людей зростає до 3-4 тисяч. За Гончариком на стіл виліз охоронець і чомусь вирішив його прикривати з боку будинку. Охоронець підіймає над Гончариком парасолю. Вона чорна і поламана. “Ми всі прийшли сюди, аби провести на площі Республіки ніч свободи! Дочекаймося перемоги разом!” — намагається перекричати гул натовпу Гончарик.
Над натовпом уже майоріють червоно-білі прапори – ті самі, які Лукашенко замінив на червоно-зелені, з’являються також прапори “Зубра” і “Молодого фронту”. Єдиний кандидат від опозиції, на користь якого зреклися зазіхань на президентство ще п’ять білоруських опозиціонерів, зникає за дверима. На дверях напис: “Казино. Працює цілодобово”.
— Чому в будинку темно? — питаю в одного з соратників Гончарика.
— Ще о восьмій відрізали електрику.
Після цих слів по спині пробігають мурашки. Якоїсь миті в тисняві навколо Гончарика, який знову виходить із кумедних дверей, з’являється почуття, що людина в Білорусі — ніщо. Воно (відчуття) виникає лише на третій день. Як вони тут живуть? Натикаюся ногами на круглий витвір незрозумілого архітекторства. На ньому напис: “До Києва — 573 км”. Київ. А як ми можемо жити там?
“Ми обов’язково прийдемо до влади, — кричить Гончарик у мікрофон, який вдалося підсилити колонками на генераторах. — Ми прийдемо”. Не уточнюючи – коли саме. Ажіотаж поволі спадає. О 23.30 сам кандидат від опозиції сідає в машину і їде в невідомому напрямку. Молодь іще співає антилукашенківські пісеньки, їсть гамбургери і клеїть одне одному на спини наліпки “Час прибирати”, “Злодій прокрався”. Наклейки на стінах, концерти на генераторних пристроях і цей вогник непокори в очах молодих людей, які не хочуть звідси виїжджати, — десь я це вже бачив...
Близько першої майже всі розходяться — треба встигнути на останній поїзд метро.
Уранці голова ЦВК Лідія Єрмошина оголошує про лукашенківську перемогу. “Незалежне спостереження” її заперечує, однак не може навести власних цифр — через інформаційну блокаду. Сотня студентів уперто не йде на пари й продовжує скандувати: “Свободу Білорусі!”. Міліціонери зухвало усміхаються, а двірничка голосно саджає всю ту “непутящу опозицію в тюрму.
І все ж 10-го вересня Мінськ інший. У переходах, крамницях і кнайпах мешканці обговорюють мітинг. Одне одному розповідають, що крові не було. Усі погоджуються, що Лукашенко боїться, а опозиція сильна, бо може діяти розумно, а не імпульсивно.
“Для того, щоби Мінськ став Белградом, нам треба більше людей”, — каже якийсь дядечко в капелюсі.
— Буде більше, — відповідає йому інший в окулярах. — Он “Молодий фронт” планує вийти на вулиці на дворіччя зникнення екс-віце-спікера парламенту Віктора Гончара.
— А коли це?
— 16 вересня...
післямова
Білоруська опозиція заявила, що домагатиметься проведення 2-го туру виборів. Єдиний кандидат від опозиції Володимир Гончарик надіслав у Центрвиборчком скаргу на 30 сторінках із вимогою визнати результати виборів недійсними. Згідно з даними незалежного підрахунку голосів, який проводила опозиція, за Лукашенка проголосувало лише 46,7 % виборців, за Гончарика — 40,8%, а за Гайдукевича — 7,1%. Тобто хоч Лукашенко і набрав найбільше голосів, але сумарно перемогла опозиція. В істинність цих підрахунків хотілося б повірити, але зробити це складно.
Організація безпеки та співпраці в Європі підтримала Гончарика в невизнанні результатів виборів. Члени консультативно-спостережної групи ОБСЄ у своїй заяві зазначили, що “спостереження за виборами мало досить обмежений характер і супроводжувалося численними порушеннями з боку влади”. Зокрема, вказувалося на відсутність доступу преси до інформації та тиск представників влади на спостерігачів.
|
|
