Про поезію Ігоря Калинця
КРИТИКА
Соломія ДЯКІВ
Микола Ільницький. “Ключем метафори відімкнені вуста... Поезія Ігоря Калинця”. – Париж — Львів — Цвікау: “Зерна”, 2001. — 189 с.
“Ключем метафори відімкнені вуста...” — нові дослідження творчості поета Ігоря Калинця відомого професора та літературознавця М. Ільницького, що нещодавно вийшли в “Бібліотеці альманаху українців Европи “Зерна”. Поява цієї книги в літературному світі якоюсь мірою є символічною, адже припадає на річницю арешту поета-шістдесятника. Принагідно зауважимо, що 8 збірок поезій І. Калинця, які увійшли в “Невольничу Музу”, створені поетом саме в ув’язненні.
Ігор Калинець — унікальне явище української поезії другої половини XX століття. Його самобутню творчість, що відзначається високою мистецькою неповторністю, вишуканістю поетичного слова, новаторством та оригінальністю стилю, досліджували чимало авторитетних літературознавців, як-от: І. Світличний, Д. Гусар-Струк, М. Павлишин, Ю. Шевельов тощо.
Праця професора М. Ільницького становить ґрунтовний аналіз поезії Ігоря Калинця. Критик розглядає творчість поета в національному контексті, акцентуючи на її “закоріненості в духовну традицію української культури”. Окреслюючи творчу еволюцію поета, М. Ільницький подає розгорнуту характеристику стилю, мови, системи образів, а також характер світосприйняття та поняття релігійності віршів Ігоря Калинця. Визначаючи стиль творчості, професор М. Ільницький наводить влучне твердження Б.-І. Антонича — літературного наставника І. Калинця, що мистецтво творять не напрями, а творчі індивідуальності. І як висновок: “Ігор Калинець —одна з найяскравіших творчих індивідуальностей в українській поезії другої половини XX століття, яка не вміщується в рамки якоїсь певної течії чи напрямку, а уособлює як тяглість літературної традиції, так і інтенсивність пошуків модернізму, як громадянське сумління свого покоління, так і самодостатність слова”.
|
|
