Австро-їна - поетичне преображення
ПЕРФОМЕНС
Назар ЛЕСІВ
Тиждень літньо-осіннього переходу був замалим відтинком часу, щоби збагнути, перетравити і ще раз збагнути те скромне кількісно, але безконечно сенсовне дійство, яке було запропоноване 28 серпня, у День Успіння Богородиці, нечисленним глядачам і слухачам у Львівському молодіжному театрі імені Леся Курбаса. Зізнаюся, події останнього часу навколо цього театру, а радше бездіяльність, суто глядацька позиція тих, до кого апелює творчий колектив курбасівців, теж накладали додатковий пласт на сприйняття ексклюзивного видовища.
А ним був перфоменс львівського поета Назара Гончара й австрійського літератора Крістіана Льойдля під назвою DICHTUNG ALS VERKLAERUNG. За версією самого Гончара – “Поезія як Преображення”. Хоч останнє слово – вельми багатовирімне: це і “прояснення”, і “просвітлення”, і “прославлення”.
Словом, ПРО- і ПРЕ-... У такий спосіб до Львова обхідним шляхом через Тернопіль добрався австрійсько-український проект двох згаданих вище – сказав би Ігор Бондар-Терещенко – достойників OESTER-RAINE, себто щось нібито “Австро-їна” (з наголосом на передостанньому складі). Але Назар Гончар не був би львів’янином (а Крістіан Льойдль – напевно, віденцем), якби у Львові обмежився звичайним (хоч і міжнародним) літературним вечором, що вже був у Тернополі, а ще протягом вересня відбудеться в Чернівцях, Одесі, Харкові, Києві, Івано-Франківську. Відтак афіша анонсувала – “перфоменс”.
Мабуть, не варто вдаватися до енциклопедичних визначень, але, як на мене, перфоменс – це такий жанр, який неможливо збагнути ДО КІНЦЯ навіть його авторові-виконавцеві, натомість пропонувати свої версії баченого можна БЕЗ КІНЦЯ, а ще натомість переповідати побачене – великий ризик записатися в анальфабети або ж у сноби З КІНЦЯМИ. З усвідомленням цього (зі страхом Божим), однак, приступаю (приступім).
Отож, цілковитий морок – і зоровий, і слуховий – протинає обережне світло згори. Ні, не так – це ж перфоменс! – Світло Згори. Воно “уприявнює” дві постаті, одна з яких сидить обличчям до глядачів, а друга стоїть, притулена спиною до першої. У руках цієї другої (Гончар) – Дзеркало, спрямоване догори. На стелі завдяки Фізичним Законам Заламування Світла – Ікона, яку творить тінь від голови істоти, накладена на тінь від рами дзеркала. “Воленс-ноленс” відчуваєш присутність Людино-Бога. Обережно маніпулюючи дзеркалом, істота починає читати вірші Назара Гончара. Істота закінчує читати вірші Назара Гончара і завмирає все ще спиною до всіх. Другій особі (Крістіан Льойдль) випадає стати Полюсом першої. Поет-скальд у манері тірольських нібелунгів виголошує німецьким речитативом свої одкровення. Цей поет – у чорному, його ікони немає, зате він дивиться просто в очі...
Змінюючи та переломлюючи світле з темним, вершинне – з низинним, мелодійне – з інфернальним, українське – з німецьким, Істоти обертаються одна навколо іншої, Не Помічаючи Одна Одну. Мовби тричі кукурікає і захлинається півень. Раптом – Голос Згори: Дивовижа (диво видіти!) У Білому зачитує литовські, німецькі, англійські, українські поетичні рядки. Вона поволі сходить із балкону на сцену, займає Трон (либонь, поетичний) і Дозволяє Істотам Взаємопомітитися. Починається Переназарення Крістіана (“От що я з ним зробив!” – пояснив потому Гончар). Або ж Навпаки. Істоти, усе ще тулячись плечима, починають усвідомлювати Тягар кожна на отих своїх плечах. Вони беруться за руки і намагаються перенести, “перетарґати”, перекинути тягар поперед свої Очі. Нагадує взаємне розпинання На Хресті Один Одного. І врешті (переказую скорочено та неточно, бо з пам’яті): “Я – Сонце, яке не тямить своєї сили, Я – Дерево, яке не владне над своєю кроною, Я – Хвиля, яка не знає свого прибою, Я – Світ, який шукає своє відображення”. Істота №1 перекидає (гімнастична вправа) Істоту №2 Через Себе – Вивертає Себе. І неможливе: поезія ставить зовнішнє перед зовнішнім, непарне перед непарним, OESTER-RAINE’ське перед АВСТРО-ЇНським. Натуралізація Преображення. Матеріалізація Поезії. ПОЕЗІЯ ЯК ПРЕОБРАЖЕННЯ! Сцена, чимось до болю схожа на фінальні акорди “Дракули” Френсіса Копполи...
13 вересня – в міжчассі літературних вечорів Назара Гончара, Крістіана Льойдля й австралійської поетеси литовського походження Лідії Шімкуте (Дивовижа В Білому з вистави) – у клубі-кафе “Лялька” відбудеться літературний симпозіум “Львів є Львів, або УЛІССЕЯ: ЕПІ-ЕПІЛОГ” за участю вже згаданих у цьому реченні достойників, а також Івана Лучука в ролі Уліссея, Юрка Прохаська в ролі перекладача “Віденських містерій” пана Льойдля та камерного хору GLORIA в ролі самого себе.
17 вересня Австрійська бібліотека у Львові (вул. Лисенка) готує для віденського гостя “День народження деінде”.
Приблизно через рік увінчати австрійсько-український проект мала б антологія актуальної львівської та віденської поезії. Іще одна матеріалізація. Можлива відповідь на можливу фразу: “Я – Поезія, яка не бачить себе виданою”.
|
|
