Видає книжки, бо впертий
"Лілея-НВ" посіла третє місце в усеукраїнському рейтингу видавництв
"ІНТЕРВ""Ю"
Минулого четверга з нагоди Дня підприємця голова ОДА нагородив грамотою кращого підприємця області директора івано-франківського видавництва “Лілея-НВ” Василя Іваночка.
А за два тижні до того газета “Дзеркало тижня” опублікувала підсумки всеукраїнської акції “Книга року”: в рейтингу українських видавництв “Лілея-НВ” зайняла третю позицію. Про життя-буття кращого підприємця-видавця кореспонденту “Поступу” розповідає Василь Іваночко.
– Книговидавці та книготорговці постійно скаржаться (і цілком справедливо) на несприятливу видавничу політику в Україні. А ти вже зо шість років видаєш книжки і навіть спромігся досягти певного успіху. І як це тобі, Василю, вдається?
– Випадково.
– А якщо серйозно?
– Просто я впертий. Хоча видавати книжки в Україні фінансово навряд чи вигідно. Але, мабуть, у душі я таки художник, хочу трохи здивувати світ – запропонувати гарну книгу.
– Що то за рейтинг, згідно з яким ти так добре виглядаєш на тлі українських видавництв? Хто його організував?
– Ініціатор акції – Костянтин Родик (якщо пам’ятаєш таку телевізійну передачу, як “Бібліоман”, автором і ведучим якої був власне він). Тепер цей ерудований чоловік очолює газету “Книжник-REVІEW” і зробив спробу упорядкувати інформацію про українську книгу. Щодо рейтингу, то його визначало компетентне журі у складі 60 осіб. Було 17 номінацій, у кожній – 30 книг-конкурсантів. “Лілея-НВ” зайняла перше місце у двох номінаціях, два другі й одне шосте.
Думаю, що це незле.
– Переглядаючи присвячену цьому сторінку в “Дзеркалі тижня”, я зауважила, що твоє видавництво практично не пропонує перекладної літератури...
– Свого часу я хотів отримати ґрант на книги зарубіжних авторів. Але його вистачило би тільки оплатити переклад або авторське право – і все. До того ж, не вважаю за доцільне пропагувати письменників інших країн, волію пропагувати своїх. Однак маю на меті завершити роботу над повним зібранням творів Ніцше. Видання мають підтримати декілька фондів, зокрема “Відродження”.
– Не видаєш ти і дитячої літератури. А її бракує.
– Це не моя ніша, а Малковича (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).
– А твоя?
– Сучасна українська література, частково мистецька. Планую видавати сучасну українську філософію. (Хоча, мушу визнати, ринок філософської літератури зараз не дуже актуальний – люди більше цікавляться городами). І я цю тему обов’язково “доб’ю”. Разом із деканом одного з факультетів Києво-Могилянської академії Сергієм Квітом задумали створити філософський молодіжний клуб і друкувати праці молодих українських філософів, видавати їх дешевими книжечками в м’яких обкладинках. А паралельно – відомих сучасних філософів, політологів, як я зробив зі Збіґнєвом Бжезінським... Словом, треба виховувати наших українських “фюрерів”. І ще одна моя тема – мистецькі видання, каталоги художників, яким просто хочеться допомагати... Але це, знову ж таки, “непоплатна” справа.
– Наприкінці вересня у Львові проходитиме Форум видавців. Із попередніх ти привозив нагороди. Чи братимеш участь у цьогорічному, що представиш на конкурс?
– Що братиму участь – безсумнівно. Це завжди змога налагодити зв’язки, укласти угоди з книгорозповсюджувачами, поспілкуватися, показати й продати свої роботи. А на конкурс сподіваюся представити “FM “Галичину” Тараса Прохаська разом із касетою, де записані ці ж тексти його ж голосом.
– Розкажи потенційним читачам про цю книжку.
– Уміщені в ній тексти звучали на радіо “Вежа” в Тарасовій авторській передачі. Програма була такою популярною, що її зникнення з ефіру спричинило хвилю обурення в слухачів. Тож думаю, книжку охоче купуватимуть, це те, що зараз людям потрібно: мандрівний філософ Тарас Прохасько говорить про прості речі, але в нього це виходить дуже глибоко. Переконаний, що Прохасько може стати читаним не менше, ніж, скажімо, Іздрик.
– Де, властиво, читають, купують українські книжки – продукцію “Лілеї-НВ”?
– Ми охоплюємо практично цілу Україну. А найбільше розкуповують наші книги в Києві та Львові (хоча продукція “Лілеї-НВ” добре розходиться в Одесі, Харкові, Чернівцях...). Від киян ми маємо більшу частину прибутку – це ж мегаполіс.
– Словом, ти переконуєш, що українську книжку в нашій державі є кому читати. Була б сприятлива політика...
– Фізично державної книговидавничої політики нема. Є кон’юнктура намісників “іншої” держави в Україні – а їм це нецікаво. І поки не зміниться керівництво, нічого з того не буде. Займаюся книговидавничою справою з 1995-го року, і жодних кроків назустріч відчув. Я це взагалі розцінюю як незацікавленість в українській державі... Але не збираюся здаватися. Я впертий.
Розмовляла Вероніка ЗАНИК
|
|
