ПОЛЕМІКА
З Анатолієм Власюком
До сьогоднішнього дня чимало націй не спромоглися дати світові людину такого масштабу, як Іван Франко. Зрозуміло, що різні, часом зовсім протилежні, політичні групи намагаються залучити таких велетнів розуму і духу за життя, а тим паче – зробити своїми символами після їх смерті. Так було і є з Іваном Франком.
На нього претендували і претендують соціал-демократи (соціалісти), націонал-демократи і навіть комуністи. Звичайно, кожен з них намагається обґрунтувати своє право називатись спадкоємцями Великого Каменяра, Мислителя і Пророка. Або, навпаки, позбавити такого права інших, як це, приміром, – намагається зробити п.Анатолій Власюк у листі до “Поступу” (ч. 120 від 7-8.08.01.).
На питання, винесене в заголовок, “Чи був Іван Франко соціал-демократом?” він однозначно і критично відповідає: “не був... і не сповідував соціал-демократичних ідей”. І як тут не згадати Франкові слова: “Кілька формулок – і чоловік кований на всі чотири ноги, попросту бери та й мудрість ложкою черпай”.
Цитований вище висновок п. Власюка, очевидно, випливає з праці “Що таке поступ?” і пізнішої політичної спадщини І. Франка. Тому нагадаємо, що названу працю Іван Якович написав у 47 річному віці. При цьому пам’ятаймо, що як мислитель світового масштабу та енциклопедичних знань, він не був догматиком, а розглядав розвиток, динаміку, життєздатність будь-яких ідей у конкретних історичних умовах. Франко зрілий значно відрізняється від Франка ранньої зрілості, а тим паче – молодого.
Франко ввійшов у політичну історію як співзасновник і лідер першої в Україні Русько-української радикальної партії, яка ідеологічно опиралася на соціалізм. У її програмі, підписаній також І. Франком, читаємо: “В справах суспільно-економічних змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних”.
Від початку заснування РУРП у ній чисельно переважало ліве, соціал-демократичне крило, знане ще як “молоді” радикали, які знаходилися на радикальних позиціях у вирішенні соціальних і національно-державних справ. І. Франко належав до меншої кількісно та поміркованої, але організованішої групи “старих”. Однак, в середині 90-х років він разом з представниками “молодих” взявся за створення української соціал-демократичної партії. Правда, під час дискусії про майбутню програму партії члени її оргкомітету не дійшли згоди щодо основної мети партії, її ставлення до інших українських і польських партій..., і Іван Франко вийшов з її складу. Після розламу РУРП у 1899 р. він перейшов до новоутвореної Української національно-демократичної партії (УНДП).
Отож, до 44 років І.Франко був соціал-демократом! І не просто соціал-демократом, а одним із зачинателів українського соціал-демократичного руху, видатним його діячем і теоретиком європейського значення...
Молодий І. Франко поділяв окремі думки К. Маркса і Ф. Енгельса, знайомився з їхніми працями, дещо перекладав із них. Водночас у низці своїх праць, переважно пізніх, І.Франко гостро критикував чимало наріжних положень марксизму, пророче передбачав негативні наслідки їх можливої реалізації...
Особливо негативно ставився І. Франко до ідеї “державного соціалізму” К. Маркса і Ф. Енгельса, жорсткої централізації всього суспільства, викладеної ними в “Маніфесті комуністичної партії”. Соціалізм, за І.Франком, це: справжнє безпосереднє і представницьке народовладдя, а не формальна демократія ; широке самоврядування общин-повітів і країв, де головним засобом здійснення влади народу є громади ; відсутність у державі сили примусу, тиску на народ,управління ним зверху ; пряме і виборче право, парламентаризм – головні інструменти у здійсненні радикальних змін у соціальному й економічному житті; співдружність людей праці, побудована на рівності форм власності, повних громадянських і політичних свободах; безумовна рівність усіх націй, обов’язкове вирішення національного питання в процесі соціальної боротьби...
За його словами, усе своє життя він працював “для осягнення великого ідеалу – соціальної справедливості на грунті гуманного чуття” і, нещадно воюючи проти” ілюзій і хибних доктрин”, вірив у “правдивий соціалізм, ідею будучого братерства людського”.
Переконаний, що треба нарешті припинити перетягання І. Франка із одного політичного табору в інший. Він належить усім українцям. А його спадщина настільки багата, що представники практично всіх основних світових ідеологій в Україні можуть скористатися нею.
Ігор Бегей,
кандидат політичних наук
Редакція залишає за собою право скорочувати листи читачів. Публікація листів можлива лише за умови вказаних зворотної адреси або телефону. Не завжди думки, висловлені в листах, збігаються з думкою редакції.
|
|
