Барви Донеччини
ВИСТАВКИ
Андрій ДОРОШ
“Барви Донеччини” — так називається виставка, нещодавно відкрита в Музеї етнографії. На ній увазі відвідувачів запропоновано понад 100 творів митців-аматорів і майстрів декоративно-прикладного мистецтва з найвіддаленіших від Львівщини регіонів України.
Поряд із традиційними “всеукраїнськими” рушниками (хоч і серед них трапляються дуже цікаві зразки, наприклад, вишивані хрестиком учителькою І. Карпенко, гладдю — інженером І. Яхно) зустрічаємо тут і твори, властиві тільки регіону з достатньо тривалим промисловим минулим, наприклад, плетення гачком (Л. Россова та Л. Федорова), або з належно репрезентативною художньою обробкою металу.
Щонайменше п’ятдесят ковалів та інженерів, зацікавлених ковальством, прагнуть не лише випробувати власні сили, а й максимально виявити можливості матеріалу, з яким працюють. Серед їх витворів бачимо достатньо складні композиції: “Мак” В. Боженара чи свічники Д. Ситнікова.
До числа експонатів належить і кілька десятків живописних творів, серед яких є справжні, високого ґатунку “наїви” (наприклад, “Святогірський монастир” інженера М. Жиляєва) і майже професійні акварелі пейзажів Азовського моря та приазовського степу військовослужбовця Ю. Федорова. Цікава й індустріальна композиція П. Медведєва “На зміну” — своєрідне кредо автора. Він декларує, що промисловий мотив може бути також предметом натхнення, оскільки ніхто не змушував його зображувати людей, котрі йдуть до праці, замість, скажімо, троянд і винограду. Своєрідним зразком інтуїтивно вихопленої психотерапії є вишита найтоншою гладдю композиція пожежника К. Діденка “Рибалка”. Людина, яка під час тривалого чергування постійно перебуває в напруженні, відволікається ювелірно-тонкою працею. У цілому виставка заслуговує на увагу мешканців Галичини не лише як зібрання маленьких рукотворних чудес, але і як демонстрація світобачення людей, котрі хоч і не в усьому схожі на нас, але, тим не менше, варті, аби в них багато чому повчитися.
| 
