Зірки, дірки і бублики
СЛАВА
Андрій ГРИЦИШИН
Не встигли ЗМІ оприлюднити інформацію про присудження обласних премій у різних галузях мистецтва, як культурний офіціоз залихоманило від громадської реакції на цю подію.
Схвальних відгуків і подяк від приголублених “Львівською славою” обласні владці, які заснували ці премії і самі ж виступили в ролі суддів, наслухалися на церемонії нагородження вдосталь. Там лауреати дякували рідній владі за довіру і, як у старі добрі часи, обіцяли її виправдати. Коли чесно, то вдячних була більшість. Дарма, що преміальну леґумінку (Господи, за яким збігом випало таке любе та миле для українського господаря землі число – “сто тисяч” – класика!) розпаювали на дрібнюсінькі кавалки (а те, що премія не повинна перевищувати 3 тис. грн. для одного номінанта, навіть дозволило державцям дещо заощадити). Ця тактовна поблажливість себе виправдала: зневаживши такий головний змагальний рушій конкурсу, як конкуренція, журі винагородило майже всіх претендентів, щоби не створювати зайвої напруги в регіоні перед початком великих політичних перегонів. Це ж украй важливо – опанувати ситуацію. Бо як засвідчив сумний досвід попереднього президентського посадника Львівщини: коли втрачаєш контроль над народними настроями – летиш із високого крісла.
Однак лишилися і невдоволені. Серед них – ті, котрих “Львівська слава” не торкнулася своєю пальмовою гілкою. А також ті, хто їм співчував. Наприклад, заввідділом мистецтв і організації дозвілля Львівської міськради Євстахія Шимчук у розмові з кореспондентом “Поступу” щиро обурювалася, що доробок висуванця від міського голови Василя Куйбіди, Ліги творчих спілок і владики УГКЦ Кардинала Гузара на премію в галузі музичного мистецтва ім. С. Людкевича – камерного оркестру “Віртуози Львова” (художній керівник і диригент – заслужений діяч мистецтв України Сергій Бурко) – навіть не обговорювали на засіданні журі. Чому? Ніхто достеменно так і не зміг пояснити. Подейкують, буцімто якийсь клерк не без певних намірів (ага, то конкуренція прибрала латентних форм, противника усували тихою сапою – і по всьому!) “заникав” кудись подання та послужний список саме цього професійного колективу, становлення якого стало можливим завдяки тим суспільним процесам, що їх Україні принесла Незалежність.
Цікаво, що на початку преміального марафону “Віртуози Львова” ще були в списках претендентів. А потім, неначе за командою “Ізо замовчування”, відбулося дебатування і нагородження лауреатів, унаслідок якого два професійні колективи обласної філармонії – симфонічний оркестр і камерний оркестр “Віртуози Львова” – отримали дірку від бублика. Хоча, зрештою, якихось підстав журитися вони зовсім не мають, бо як вчить народна мудрість: “Краще з мудрим згубити, аніж з дурнем здобути”. Гадаю, що й такі класні львівські хлопаки, як прозаїки Юрко Винничук і Славко Павлюк, тільки тішаться, що не втрапили із цим нагородженням в халепу та не опинилися в легіоні лауреатів, писання яких достойно оцінити може хіба що тільки Юзьо Обсерватор.
Отже, впадати в розпач, що пролетів фанерою над “маленьким Парижем”, варто лишень славнозвісному Василеві Лизанчуку. І хто знає, за що журі так “похерило” гостроперого і полум’яного публіциста! Його грандіозне томисько серед інших книжок на виставці в Палаці мистецтв вражало найдужче. Я не кажу вже про політичну необачність: відкинути такого Лизанчука напередодні передвиборної кампанії! Ні, це явний прокол. Але й у цьому випадку діркою від бублика журитися не слід. Бо видається, що обласна премія заснована під вельми зрозумілим гаслом: “Усі там будемо!”
Попри жарти, були та залишаються серйозні розбіжності в поглядах на обласні премії з боку влади і таких принципових митців, як Ірина Калинець і Роман Петрук, котрі належать до покоління нонконформістських “шістдесятників”. І їхніх аргументів владці ще не спростували. Роман Петрук, стурбований чутками про висунення його на премію ім. З. Флінти, надіслав відкритого листа, якого, на жаль, довірена особа митця так і не отримала дозволу зачитати хоча б фрагментарно на церемонії вручення премій.
У тому листі Роман Петрук зазначав: “Не заставляйте мене мимо волі брати в цьому участь. Не бийте під дих, нагороджуючи цією премією. Справедливо було б вдало нагородити молодих. Але премія Флінти для Петрука – це фарс...
Тепер прийняти премію його імені лише з прагматичних міркувань не випадає. Це не в моєму стилі. Якщо б мені розходилося лише про премії чи інші винагороди (квартири, майстерні, звання, замовлення, буклети), я і за часів Рад зміг би осягати. Тому вважаю, що ліпше дотриматися стилю.
P.S. Хочу ще додати, що і Львів (зокрема Спілка художників) діє також стильово, лише стиль цей є парадоксальним. Чомусь премія Флінти, а не премія Сельського, ще краще – Звіринського. Адже це є знакові постаті для Львова і не тільки для Львова. Здається, що не знайшлося б відмовників від їхніх премій, навіть якщо ці премії були б лише гоноровими. Або: чому Академію мистецтв називати іменем Миська, а не Новаківського, а ще справедливіше було б назвати іменем Севери? Колорит (барвистість) Львова творився саме і цими іменами. Або: чи вже так мус спішно обновляти Львів на американський лад (ерзацами)? Адже так ми руйнуємо його до основи тощо, тощо”.
Лишається тільки дочекатися, коли владні три “Г” – панове Гладій-Гадзало-Герич – висловлять свої думки, аби спростувати закидів щодо преміальних інцидентів. Ну ж не може бути, щоби вони не мали чим крити!
А ще принагідно доречна порада обласним чиновникам: надалі, влаштовуючи виставки претендентів на премії, не подавайтели на стендах домашньої адреси та телефонів цих горопах. Бо така інформація вважається конфіденційною в усьому цивілізованому світі. Але хіба б ми до нього не прагнули? Ну, тоді, звиняйте, це інша справа! Нехай буде і з адресами, і з номерами домашніх телефонів. Може, якраз хтось із шанувальників чи конкурентів захоче щось з’ясувати. Щоправда, в обидвох випадках я не заздрю лауреатам. Але чого не натерпишся заради обласної слави!
|
|
