BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| АРХІВ | INDEX |


Український центр інтернет-реклами "ECHO"

Свобода творити чи померти у Львові?

Чиновники відділу мистецтв та організації дозвілля Львівської міськради проігнорували велелюдну прес-конференцію, присвячену акції голодування акторів театру ім. Леся Курбаса, хоч і були повідомлені про неї ще минулого тижня. Однак “Поступ” безпосередньо в стінах магістрату взяв коментар щодо розвитку подій і можливих варіантів подолання кризи, а також підтвердив цифри державних дотацій для театрів міського підпорядкування в централізованій бухгалтерії.

Євстахія Шимчук заввідділом мистецтв міськради

Наш відділ і я особисто дуже збентежені ситуацією з голодуванням акторів театру ім. Леся Курбаса. Усі ми розуміємо специфіку цього колективу й усвідомлюємо те, що державних дотацій йому не вистачає, а самотужки заробити на всі свої видатки він також не в силах. У Києві є Фонд сприяння діячам театру, які потребують фінансової допомоги, спробую надіслати до них листа з проханням зрозуміти безвихідь наших акторів. Я запропонувала Юрію Зельцеру, – директору театру ім. Леся Курбаса, – пройтися профільними депутатськими комісіями міськради і принести підтвердження розрахунків на додаткове фінансування театру. Ми зі свого боку складемо листа, щоб театру в цьому сприяли. При перегляді піврічного бюджету можуть бути додаткові кошти на установи культури (тільки невідомо, куди вони підуть: на мистецькі школи чи на театр). Моя порада: зробити таке і в комісіях облради. А ще театр повинен себе рекламувати всілякими способами, наприклад серією зустрічей із молоддю тощо. Однак мені не зрозуміла позиція, коли Зельцер каже: “Цей театр не продається”. У нас в Україні таких театрів нема!

Ось уже 3 роки, як у нас існує програма підтримки театрів, коли їх залучають до організації державних свят. На це в бюджеті окремим рядком відведено 100 тис. грн. На ці гроші можна влаштувати гала-концерт, а можна й спектакль. Тому ми відразу вирішили, що ця стаття бюджету може допомогти театрам. Але коли я звернулася з пропозицією про співпрацю до курбасівців, вони просто зачинили двері, а керівник театру “Воскресіння” Ярослав Федоришин мене зрозумів. Він вислухав безліч нарікань від своїх акторів (адже “Воскресіння” також засновувався не як театр вуличних дійств). Але актори Федоришина стали на ходулі і грають! І з цими виставами вони так само їздять на фестивалі! Просто зараз є така тенденція (не тільки в нас, а й в інших містах Європи), що народ у театри не дуже охоче йде, але залюбки збирається на вуличні видовища. Отже, місту потрібен вуличний театр.

Що ж до театру ім. Леся Курбаса, то я дуже хочу їм допомогти. Ось запропоную виступити із поезією Ліни Костенко на якомусь із майданчиків у програмі до Дня Львова. Є ще один вихід: повернути театр у підпорядкування ЛОДА, якщо йому так буде краще.

Володимир КУЧИНСЬКИЙ
режисер, художній керівник театру ім. Леся Курбаса

Я хотів, щоби на нашій прес-конференції була присутня й інша сторона, тобто чиновники з міськради. Шкода, що їх немає. Це ж не приватні “розборки”, ми служимо одній справі. Але те, що дозволяє собі говорити про наш театр пані Шимчук, – абсолютна неправда. Неправда, що фінансовою діяльністю театру керує художня рада, а не директор. На художній раді ми вирішуємо все колегіально, а директор інформує акторів щодо всіх фінансових й адміністративних питань. Вважаю, що така відкритість і повинна бути, але художній керівник не підміняє директора. Це абсолютна неправда, що ми використовуємо дотаційні гроші не на зарплатню. Фінансова перевірка підтвердила правильність дій нашої бухгалтерії, яка робить нарахування і виплати за 1 і 2 статтями. Агресивне ставлення п. Шимчук підвело мене до думки, що чутки про несправедливий розподіл дотацій – правда. Коли сплили цифри, що одному театру міського підпорядкування на рік призначено 155 тис. грн., а нам – тільки 40, то наша акція набула іншого звучання.

Я не можу бути сліпим і казати на чорне “біле”, коли це не так. Усі факти складаються тепер у логічний ланцюжок: здається, що це просто помста за те, що ми не робимо халтури. Проте прошу зрозуміти: якість вистав чи вечорів поезії, які показує театр ім. Леся Курбаса, не народжується просто так. Це кропітка праця акторів і всіх наших служб. Я вважаю, що ми дуже чесно й старанно виконуємо свої статутні зобов’язання. Ми не саботуємо співпрацю із містом, але випадки із пропозицією витягнути День міста напередодні нашої прем’єри, скидаються на провокацію, аби нас дискредитувати. Міськрада несправедливо розподіляє не тільки дотацію, а й держзамовлення. Але на що? Феєрверки – це добре, але не вони живлять культуру. Без живого творчого джерела вона не вистоїть. Вважаю, що зараз об’єктивно настав той момент, коли треба ПРОФЕСІЙНО займатися КУЛЬТУРОЮ. Закликаю всю інтелігенцію, митців об’єднатися, бо відступати далі нема куди.

Особисто я відступати не збираюся, бо вважаю, що Львів має всі засади для професійного театру. Але потрібна громадська організація, яка б стала на захист культури. У мене комплекс Сократа: я хочу жити саме в цьому місті і тут працювати. Мої колеги – також. Можливо, саме тому наша акція завершилася 24 серпня зверненням до всіх, хто лишається жити в Україні. Хоча колектив хотів продовжувати до кінця, але все треба витримувати в толерантному такті, тільки тоді можлива справжня співпраця.

Надія ГУРІНА
бухгалтер театру ім. Леся Курбаса

Я гірко плакала, коли довідалася, що заввідділом мистецтв вважає, що дотаційні кошти йдуть не на виплату зарплатні. 21 – 24 серпня в нашому театрі була фінансова перевірка за півтора року, її висновки можуть бути відповіддю пані Шимчук: наші касові видатки спрямовувалися тільки на зарплатню. Але правдою лишається те, що ми з року в рік переходимо з великими боргами. Дотація становить лише 42 % від зарплатні. Якщо нам ніхто не допоможе, то ми ще довго сидітимемо в тій ямі. Середня платня актора – 120 грн. Із них реально виплачують 60 – 70 грн.

Олег СТЕФАН
актор театру ім. Леся Курбаса

Хоч я невіглас у бухгалтерських справах, але обізнаний, як виплачують зарплатню акторам інших театрів. Це неправда, що в Україні немає театрів, які держава стовідсотково забезпечує зарплатнею. Наскільки я знаю, в інших містах ситуація набагато краща, наприклад, у Харкові. А також у Криму. Виходить, що у Львові особливе ставлення влади до театру. Ось уже другий рік я отримую на місяць 60 грн.

Юрій ЗЕЛЬЦЕР
директор театру ім. Леся Курбаса

Так, це велика правда, що в інших містах України краща ситуація з державним дотуванням театрів. Я щойно повернувся з конференції СТД у Києві, де зустрівся із Федором Стригуном і переконався: він підтримує нас, бо й сам натерпівся від такого свавілля. Наш театр має великий потенціал і міг би зарахувати ще стільки ж акторів, як має тепер. Але ж на які кошти? У нас дехто працює на 0,25 ставки! 207 тис. грн. – ось наш мінімум, який ми обґрунтували міськраді. Ця сума зовсім не передбачає постановочних коштів, це тільки платня, опалення приміщення (узимку в нас поза + 5-7 Cо не буває), ремонт гідроізоляції будинку, який у катастрофічному стані (руйнується стіна пам’ятки архітектури, і ми можемо лишитися взагалі без стін).

До речі, ми не сидимо склавши руки, як нам дорікають. За рік наш театр може залучити і втричі більші кошти, але за проектами відповідних фондів їх не можуть отримувати державні організації. Тому ми тісно співпрацюємо з Центром міжнародних культурних ініціатив (директор – Володимир Сивохіп, у нього вся документація зі спільних проектів). Але де ж підтримка держави? Пригадайте, з чого починалася її незалежність. Зі зрушення мас, і митці тоді відіграли провідну роль, скільки їх потім пішло в парламент! А за 10 років залишилася маскультура: феєрверк і високо задерта нога. Де ж професійна культура? Національна держава повинна дбати про національну культуру, а ця тенденція не простежується.

Панове чиновники, то що ж ви робите із суспільством, з Україною?!!! Якщо ми всі залежимо від волі чиновника, то це жахливо! Бо завтра прийде чиновник, якому мистецтво взагалі “по барабану”. Що тоді? Чому вони мають вирішувати, кому давати більшу пайку? Та ще й так принизливо, неначе роблять послугу. Це ж не свої гроші вони ділять. Це гроші платників податків. Тоді чому така непрозора політика розподілу дотацій?

Ми хочемо, щоби наша потрібність була задекларована на державному рівні. Але дивує відсутність критеріїв оцінки цієї потрібності. Дивний підхід: “Що ви можете тематичного запропонувати місту на Різдво, Великдень, День матері, День Львова?” Але якщо наш колектив не самодіяльний, а професійний, то чиновники повинні розуміти, чим він займається. До слова, на наші письмові творчі пропозиції навіть усної відповіді від відділу мистецтв не надійшло! Пропонуючи театру ходити “по інстанціях”, нас просто затягують у вир бюрократії. Але цей же чиновник не приходить у театр, знаючи що актори оголосили голодування. Це жах. Фіґлярство. Як можна потім із такою людиною розмовляти? Спершу жбурляють ручками, виганяють із кабінету, а потім вимагають фінансові звіти. Це таке керування культурою?

Ми існуємо для України, а не для чиновника, який розподіляє гроші. Ми вимагаємо позбутися невігластва серед тих, хто керує культурою. Якщо нічого не зміниться, за 10 днів до річниці референдуму ми повторимо акцію. Але продумаємо її заздалегідь, бо ця виникла спонтанно, як крик душі. Сподіваємося, що наступного разу до нас приєднаються і посадовці СТД, бо це болить усім.

Андрій ВОДІЧЕВ
актор театру ім. Леся Курбаса

Упродовж тих 10 днів, коли тривала акція, ми відчували підтримку преси та колег. Наприклад, нашим друзям із музею “Шевченківський гай” керівник культури міста так само, як і нам, порадила “продаватися”. Цікаво, як це вони мають зробити?

Валентин СТЕЦЮК
колишній директор театру

Коли я був директором, то часто впадав у відчай через брак фінансування. Але мушу визнати, що навіть колишнє обласне керівництво культурою – Петро Зозуляк, Зеновій Мазурик – мало більше розуміння потреб театру, от тільки грошей не мало. Тепер же чиновник-невіглас може диктувати свої умови. На мій погляд, Львів залишається єдиним бастіоном національної культури. І чиновник повинен розуміти, що культура мусить мати мовне підґрунтя. У Львові воно є, у Києві вже втрачено. Це переростає в проблеми центру та периферії. Треба частіше нагадувати Києву про це, і преса повинна ставити питання руба.

Звернення

До діячів культури, театральної громадськості, до всіх, хто лишається жити в Україні
Від прийняття Акту про Незалежість України та утворення української державності, що сталося завдяки вибуху національної свідомості та протесту проти руйнування культури цієї землі, минуло 10 років. Очевидно, що не стремління будувати додаткові владні структури стало джерелом цього вибуху, а власне необхідність забезпечити захист культурно- духовної аури України.

Парадоксально, що за 10-ліття розбудови державності вкорінилося порочне ставлення до культури, як до попсового засобу розважання натовпу, із залишковим чи випадковим принципом фінансування. Усе це призвело до того, що країну продовжують залишати художники, музиканти, режисери, позбавляючи нас ілюзій щодо сьогодення та безхмарності майбутнього: книговидання знищене, музеї розкрадаються, актори йдуть торгувати на базар або втрачають свідомість від недоїдання. Як наслідок такого ставлення до культури, виросло покоління, незнайоме з Літературою, Театром, Музикою, яке сприймає світ крізь бойовик на телеекрані.

Театр, як територія, що є синтезом мистецтв і барометром культурної ситуації, дійшов до зубожіння. Єдина пропозиція влади – заробітчанство лакейським блюзнірством перед чиновниками, партіями, спільне відмивання грошей.

Коли руйнується медицина – ми ризикуємо здоров’ям тіла; коли руйнується культура – під загрозою людська сутність. Фатальність наслідків останнього передбачити неможливо! 10 років виживання – досить!

Закликаємо перетворити тиждень перед річницею Незалежності на Тиждень Захисту Національної Культури в Україні, щоби щороку можна було реально оцінити стан речей.

Цього року 14 серпня Львівський театр імені Леся Курбаса розпочав голодування-протест проти свавілля місцевого чиновництва.

Закликаємо театральну громадськість об’єднатися навколо наших вимог, а саме:

1. Відновлення пріоритету професійної культури.
2. Відновлення застосування художніх критеріїв оцінки театральної діяльності, забезпечення їх дієвості.
3. Неприпустимість трактування мистецьких акцій і театральної діяльності як підприємницької, адже не лише прибуток є критерієм її успіху та доцільності.
4. Гарантованість виплати заробітної плати в повному обсязі, забезпечення прозорості принципів розподілу дотацій.

POSTUP - ПОСТУП



ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата Поступу
·Медиків усе ж не заарештували
·У НОМЕРІ
·Провінційний стиль "Львівської слави"
·Палестинці жадають помсти

ПОГЛЯД
·На вас телевізор впливає?
·гріх занедбання

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Політична "справа лікарів"
·В очікуванні страйку
·ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
·Провінційний стиль "Львівської слави"
·"Дзиґа" святкувала потемки

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Відкритий лист до слідства
·Триває суд над Жердицьким

ПОСТУП У СВІТ
·Відставка віце-прем'єра Іраку
·Фатальна посадка на автотрасі
·Україна знову в центрі уваги ПАРЄ
·Палестинці жадають помсти
·Афганські біженці в нікуди
·СВІТООГЛЯД

ДАЙДЖЕСТ
·Зброярі зі спецслужб

АРТ-ПОСТУП
·Свобода творити чи померти у Львові?

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ПОСТУП КОМП"ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
·Новий монстрик від дядька Білла: купа галасу навколо дрібниць
·Перший російський VDSL-міст
·увага!
·зворотний зв'язок

ЮРИДИЧНИЙ ПОСТУП
·хроніка
·Суди "знемагають" від автопорушників
·Прокуратура продовжує гальмувати приватизацію житла
·Канал постачання "екстезі" прикрито
·Пийте, люди, коньячок - будете... в лікарні

КІНОПОСТУП
·Розкрадачі культу
·Зазіхання на моральний кодекс
·Анжеліна Джолі любить оголену істину
·Жодної влади чоловікам

ТУРИЗМ У ПОСТУПІ
·Що таке відпочинок?

СПОРТ-ПОСТУП
·У Туреччину - без найкращих
·Безглузда смерть Сергія Перхуна
·На вирішальний бій до Мінська
·спорт-бліц

ПОСТ-FACTUM
·у п'ятницю в поступі
·календар
·Гаррісон купив будинок у Швейцарії
·Львів чекає