Провінційний стиль "Львівської слави"
ЛАВРИ
Марта ҐАРТЕН
Закінчення. Початок – стор. 1
Отже, після завершення святкувань 10-річчя проголошення Незалежності України громадськість Львівщини мала нагоду стати учасниками ще одного (щоправда, чомусь запізнілого) офіціозу присудження обласних премій діячам культури. Інтригувало не тільки те, що цю акцію з невідомих причин було відтерміновано, а й та атмосфера супертаємничості, якою була оповита до останнього моменту будь-яка інформація про переможців уже після того, як подання з висновками журі підписав посадник президента. Звісно, можна вважати, що таким чином лауреатам хотіли зробити приємну несподіванку. Однак на думку, що витікання інформації таки мало місце, наштовхувало спостереження за родичами щасливих переможців (а саме ця категорія, коли не зважати на владців, чільних осіб творчих спілок і журналістів, становила більшість серед присутніх у залі). Звідкіля вони стовідсотково довідалися про присудження премій своїм близьким, завбачливо захопивши букети й кошики квітів, залишається тільки здогадуватися. Так само залишалося тільки здогадуватися, за що митці поотримували свої нагороди, адже з високої трибуни після прізвищ номінантів не завжди оголошували їхні творива.
До речі, урочистість видалася на диво невелелюдною, зовсім не до порівняння з акцією нагородження учасників художнього “Осіннього салону”, яка також відбувалася в цьому приміщенні, та ще й за подібним сценарієм. Припускаю, що причиною такої неуваги широких кіл громадськості був доволі посередній рівень як висунутих на здобуття премії осіб, так і їхніх творів. А ще – критеріїв оцінки, якими керувалося журі. Утім, у владців і журі щодо цього є зовсім протилежна думка. Вони переконані, що працювали на демократичних засадах і жодного впливу з боку влади на присудження премій не було й не могло бути. Щоправда, виникла, було, проблема з тлумаченням такого формулювання, як “дебютант”, але на неї просто не зважали. І навіть при тому недосконалому положенні про премії, яке, як повідомив Ярослав Гадзало, ще треба буде вдосконалювати, журі вдалося задовольнити більшість висуванців таємним голосуванням за неперсоніфікованими бюлетенями. Як? Та просто ухвалили, що рівноправних лауреатів у кожній номінації може бути кілька і що сума премії одній особі не може перевищувати 3 тис. грн. А ще втішили, що наступного року кількість номінацій зросте до 20, що “премія піде далі в село”! Останнє зворушило найбільше.
Не обійшлося й без протестів. Ірина Калинець на нагородження не прийшла, висловивши в пресі своє обурення тим, що влада маніпулює іменем Чорновола. На її думку, премія імені Чорновола має бути не містечковою, а національною і, що найважливіше, – заснованою незалежною громадською організацією. Так само відкритого листа написав Роман Петрук, стурбований чутками про висунення його на премію ім. Флінти.
Отже, професійному мистецтву в окремо взятій аграрній області ця премія, на щастя, нічим не загрожує, бо не збирається долати рамок тестаментарно-рустикального дискурсу. Але в такому разі сподіватися на її престижність засновники також не мають жодних підстав: планку встановлено...
|
|
