На вирішальний бій до Мінська
Чи поховають "нашу мету" Бялькевич та Хацкевич?
ФУТБОЛ
Роман ДОРОШ
|
1 вересня у Європі – великий футбольний день. Та цього разу це не ігри Ліги чемпіонів, а відбіркові матчі національних збірних. На жаль, цей осінній цикл українці розпочинають не як фаворити, а радше у ролі команди, яка не має права на помилку. У трьох останніх матчах українцям треба здобути три перемоги – і лише тоді ми посядемо другу сходинку в п’ятій відбірковій групі.
Називається, дожилися: з фаворитів стали середнячками відверто посередньої групи. Та маємо те, що маємо. І мусимо виходити з сьогоднішніх реалій. А зараз склалася саме така ситуація. І нині вже не важливо, хто саме у цьому винен. Бо винні усі, починаючи від наших футбольних функціонерів, які знову на всю Європу кричали до футболістів та тренерів: “Наша мета-2002” (через цю велику акцію більшість українських уболівальників дуже нервуються). Перші не змогли вдома перемогти білорусів, норвежців та уельсців, а другі знову не завжди вгадували зі складом. Згадаємо хоча б Шовковського, який знову “відзначився” у матчі з уельсцями. Проте зараз уже нічого не можна повернути, тож про ці матчі треба забути.
Тепер ми мусимо перемагати білорусів, збірну Вірменії та поляків – і все. Найперше треба 1 вересня вдало зіграти у Мінську проти команди Білорусії. Едуард Малофеєв – великий стратег. І це він довів у цьому відбірковому турнірі. Нашому тренерському складу на чолі з Валерієм Лобановським варто серйозно подумати, як перехитрити цього “старого лиса”. Бо інакше Валерієві Васильовичу доведеться прислухатися до думки президента київського “Динамо” Ігоря Суркіса і зробити вибір між збірною та “Динамо”.
Як бачимо, у клубі справи у Лобановського йдуть значно краще. Кияни й у першості України виступають непогано, і потрапили до групового турніру Ліги чемпіонів. А от у збірній усе значно гірше. І якщо українці не переможуть білорусів, то, схоже, Валерієві Васильовичу доведеться залишити посаду головного керманича української збірної. Зрештою, ми ще трохи зачекаємо: може, все буде гаразд. Адже найголовніше, що наша збірна вже не грає у Києві на проклятому НСК “Олімпійський”. На цьому стадіоні українці не перемагають вже більше ніж два роки. А єдиний домашній матч з вірменами проведе у Львові на стадіоні “Україна”. І, зрештою, перед нами два матчі на виїзді, а в гостях наша збірна грає значно краще, ніж удома.
І тепер кілька слів про кандидатів у збірну, які можуть вийти на поле у перший день календарної осені. У воротаря московського “Спартака” Максима Левицького – невеличка травма мізинця, тому він може не взяти участі у матчі з білорусами. Тож маємо трьох голкіперів: Юрій Вірт (“Шахтар”), Валерій Воробйов (“Торпедо”, Росія), Віталій Рева (“Динамо”), захисники: Владислав Ващук, Олександр Головко, Сергій Федоров (“Динамо”), Олег Лужний (“Арсенал”, Англія), Дмитро Парфьонов (“Спартак”, Росія), Сергій Задорожний (“Дніпро”), півзахисники: Андрій Гусін (“Динамо”), Сергій Мізін (“Металіст”), Генадій Зубов, Сергій Попов, Анатолій Тимощук (“Шахтар”), Сергій Шищенко (“Металург” Д), нападники: Андрій Воробей (“Шахтар”), Олександр Мелащенко, Сергій Серебряников (“Динамо”), Андрій Шевченко (“Мілан”, Італія), Сергій Ребров (“Тоттенгем”, Англія). Що ж, здається, викликано усіх найсильніших, проте наш півзахист та білоруський відрізняються, як ніч та день. У нас немає Бялькевича та Хацкевича – двох суперпівзахисників білорусів. Та й решта їхнього півзахисту значно сильніша, ніж у нас. Проте у білорусів є великі проблеми з голкіперами: так, зокрема, через дискваліфікацію пропустить матч із українцями Геннадій Тумилович, який у Києві тримався просто феноменально. І в нападі у них не все гаразд. У нас є великий вибір нападників, але чи допоможе це нам? Ребров, схоже, перебуває у відверто ненайкращій спортивній формі. Проте все ж зачекаємо до 1 вересня – і вже о 21.00 матимемо відповідь на питання, що буде далі з нашою збірною...
|
|
